Інструкція для медичного застосування препарату ФОЗИД 20

основні фізико-хімічні властивості:

• круглі, двоопуклі

таблетки жовтувато-оранжевого кольору з гравіруванням “1493” на одному боці та рискою поділу - з другого;

склад:

• 1 таблетка містить 20 мг

фозиноприлу натрію і 12,5 мг гідрохлоротіазиду;

допоміжні речовини: лактоза водна, лактоза безводна, натрію кроскармелоза, повідон, натрію стеарилфумарат, заліза оксид жовтий, заліза оксид червоний.

Форма випуску.

• Таблетки.

Фармакотерапевтична група.

Комбіновані препарати інгібіторів АПФ. Код АТС С09В.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Фозиноприл - складний ефір, який в організмі під дією естераз перетворюється в активну речовину фозиноприлат. Фозиноприл через специфічний зв'язок фосфінатної групи з ангіотензинперетворюючим ферментом (АПФ) перешкоджає перетворенню ангіотензину I в ангіотензин II, у результаті чого знижуються вазопресорна активність та секреція альдостерону. Це може призводити до незначного збільшення вмісту іонів калію в сироватці (у середньому 0,1 мекв/л) з одночасною втратою організмом іонів натрію і рідини. Крім того, антигіпертензивна дія фозиноприлу може реалізовуватись за рахунок пригнічування метаболічної деградації брадикініну, який має значну вазопресорну активність.

При серцевій недостатності позитивні ефекти препарату досягаються головним чином за рахунок пригнічування ренін-альдостеронової системи. Інгібування ангіотензин-перетворюючого ферменту зменшує як перед- так і післянавантаження на міокард.

Гідрохлоротіазид являє собою бензотіадіазиновий (тіазидний) діуретик, якому характерні діуретичні, натрійуретичні та антигіпертензивні ефекти.

Гідрохлоротіазид впливає на механізм реабсорбції електролітів у ниркових канальцях, підвищуючи виділення іонів натрію і хлору приблизно однаковою мірою. Натрійурез викликає вторинну втрату іонів калію і гідрокарбонату. Гідрохлоротіазид підвищує активність реніну плазми, підвищує секрецію альдостерону і знижує рівень іонів калію в сироватці. Фозиноприл зменшує втрату іонів калію, викликану прийомом гідрохлортіазиду.

Поєднання фозиноприлу і гідрохлортіазиду має взаємпосилюючий характер. Після перорального прийому максимальна антигіпертензивна дія настає через 2-6 годин і триває протягом 24 годин. При раптовій відміні препарату синдром відміни не спостерігається.

Фармакокінетика Фармакокінетика фозиноприлу натрію і гідрохлоротіазиду при одночасному прийомі не відрізняється від фармакокінетики кожного з препаратів окремо.

Після перорального прийому всмоктування фозиноприлу натрію становить приблизно 30-40% і гідрохлоротіазиду 50-80%. Ступінь всмоктування фозиноприлу натрію не залежить від часу прийому їжі, але швидкість може бути уповільнена. Всмоктування гідрохлоротіазиду підвищується при одночасному прийомі препаратів, що знижують моторику шлунково-кишкового тракту.

Перетворення фозиноприлу під дією естераз у фозиноприлат відбувається переважно в печінці. При порушеній функції печінки швидкість гідролізу може бути уповільнена, а ступінь перетворення помітно не міняється. Максимальна концентрація в плазмі крові досягається приблизно через 3 години і не залежить від прийнятої дози. Після однократного перорального прийому однієї або декількох доз фармакокінетичні параметри Сmax і AUC (ППК – площа під кривою) прямо пропорційні загальній прийнятій дозі фозиноприлу.

Фозиноприлат зв'язаний з білками крові на andsup3; 95%, має відносно малий обсяг розподілу й незначною мірою зв'язаний із клітинними компонентами крові.

Після перорального прийому максимальні концентрації гідрохлоротіазиду в плазмі крові досягаються через 1-2,5 години. Гідрохлоротіазид не зазнає метаболізму і швидко виділяється з організму через нирки. Він зв'язаний з білками крові на 68%, вірогідний об’єм розподілу становить 3,6-7,8 л/кг. Гідрохлоротіазид накопичується в еритроцитах (концентрація в еритроцитах дорівнює 1,6-1,8 стосовно концентрації в плазмі). Період напіввиведення гідрохлоротіазиду - від 5 до 15 годин.

Фозиноприл натрію виводиться з організму в однаковій мірі з жовчу та сечею, печінкою і нирками. У хворих на артеріальну гіпертензію при нормальній функції нирок і печінки період напіввиведення фозиноприлату становить приблизно 11,5 години.

У хворих з порушеною функцією нирок (кліренс креатиніну andlt; 80 мл/хв./1,73 м2) загальний кліренс фозиноприлату з організму приблизно вдвічі нижчий, ніж у хворих з нормальною функцією нирок, тоді як всмоктування, біодоступність і зв'язування з білками помітно не змінені. Знижене виведення нирками компенсується підвищеним виведенням печінкою. Помірне збільшення значень AUC у плазмі крові (менш ніж удвічі в порівнянні з нормою) спостерігалося у хворих з нирковою недостатністю різного ступеня, включаючи ниркову недостатність у термінальній стадії (кліренс креатиніну andlt; 10 мл/хв./1,73 м2).

При тяжких порушеннях функції нирок (кліренс креатиніну andlt; 20 мл/хв./1,73 м2) час напіввиведення гідрохлоротіазиду може зростати до 21 години.

У хворих з порушеною функцією печінки (при алкогольному або біліарному цирозі) швидкість гідролізу фозиноприлу може бути знижена, але ступінь гідролізу помітно не змінюється. Загальний кліренс фозиноприлату з організму у таких хворих зменшується приблизно удвічі в порівнянні з хворими з нормальною функцією печінки.

У чоловіків у віці від 65 до 74 років із клінічно нормальною функцією нирок і печінки помітних розходжень у фармакокінетичних параметрах фозиноприлату в порівнянні з молодими хворими (20-35 років) не спостерігається.

Показання для застосування.

“Фозид 20” показаний для лікування артеріальної гіпертензії.

Спосіб застосування та дози.

Дозування препарату повинно підбиратися індивідуально. Звичайна доза для дорослих і літніх хворих - 1 таблетка “Фозид 20” один раз на день.

При порушеній функції нирок легкого/помірного ступеня (кліренс креатиніну andgt;30 мл/хв., креатинін сироватки приблизно 3 мг/дл або 265 мкмоль/л) рекомендується звичайна доза препарату. При кліренсі креатиніну andlt;30 мл/хв. препарат застосовувати не рекомендується. При порушеній функції печінки коректування дози непотрібно.

Літні хворі

Розходжень в ефективності і безпеці лікування препаратом хворих у віці 65 років і більше і молодих хворих не спостерігається. Однак літні хворі можуть бути чутливий до дії препарату.

Застосування в педіатрії

Безпека й ефективність препарату в дітей не встановлена.

Побічна дія.

Побічні ефекти в молодих і літніх хворих при прийомі препарату “Фозид 20” схожі з побічними ефектами, що відзначалися при застосуванні кожного препарату окремо.

Найчастіше часто (у 2 % хворих) спостерігаються запаморочення, головний біль, кашель, м'язовий біль/парестезії, почуття втоми, інфекції верхніх дихальних шляхів.

Інші побічні ефекти ймовірно або можливо пов'язані з лікуванням препаратом “Фозид 20”, що відзначалися в 0,5-2 % хворих: загрудинний біль, порушення серцевого ритму, ортостатична гіпотензія, припливи, непритомність, ангіоневротичні набряки, висипання / свербіж, порушення смакової чутливості, зору, нудота, блювання, диспепсія, печія, біль у животі, гастрит / езофагіт, сонливість, депресія, парестезії, застійні явища в синусах, фарингіти, нежить, зниження слуху, часте сечовипускання, нейтропенія й агранулоцитоз, порушення водно-електролітного балансу (гіпо-або гіперкаліємія), гіперглікемія, гіперурікемія, підвищення рівня тригліцеридів і холестерину в сироватці крові.

Кашель, викликаний інгібіторами АПФ, включаючи фозиноприл натрію, звичайно носить непродуктивний і персистуючий характер і проходить після припинення прийому препаратів. При диференціальній діагностиці кашлю як один з можливих варіантів повинен розглядатися кашель, викликаний інгібіторами АПФ, якщо хворий застосовує препарати такого типу.

Протипоказання.

Підвищена чутливість до кожного з компонентів, що входять до складу препарату, до інших інгібіторів ангіотензин-перетворюючого ферменту, до похідних сульфонаміду, включаючи тіазиди.

Ангіоневротичний набряк в анамнезі при застосуванні інгібіторів АПФ.

Анурія.

Вагітність та лактація, оскільки застосування інгібіторів АПФ протягом другого і третього триместрів вагітності викликає ушкодження або навіть загибель плоду, що розвивається; оскільки препарат виявляється в грудному молоці, препарат не слід застосовувати в період годування груддю.

Передозування.

Симптомами передозування для фозиноприлу натрію є артеріальна гіпотензія, для гідрохлоротіазиду – водно-електролітні порушення (зневоднювання, гіпокаліємія, гіпохлоремія, гіпонатріємія). Специфічних антидотів до фозиноприлу натрію та гідрохлоротіазиду не існує. При передозуванні препарату лікування повинно носити симптоматичний і підтримуючий характер, слід припинити прийом препарату, перевести хворого в горизонтальне положення, штучно викликати блювання і/або промити шлунок, а також провести корекцію водного балансу, балансу електролітів та усунути симптоми гіпотензії, введення плазмозамінників та ізотонічного розчину натрію хлориду. Фозиноприл натрію погано виводиться з організму шляхом діалізу і перитонеального діалізу.

Особливості застосування.

Ангіоневротичний набряк. Повідомлялося про розвиток ангіоневротичного набряку в хворих у результаті застосування інгібіторів АПФ, включаючи фозиноприл натрію. При набряку язика, глотки або гортані може розвинутися обструкція дихальних шляхів з можливим летальним результатом. У таких випадках необхідно швидко ввести підшкірно розчин адреналіну (1:1000) і вжити інших заходів невідкладної терапії. Хворі повинні припинити прийом препарату і негайно повідомити лікаря про появу набряків на обличчі, очах, губах і язиці, про спазм м'язів гортані або утруднене дихання.

Анафілактичні реакції під час десенсибілізації. Необхідно бути обережними при лікуванні хворих інгібіторами АПФ під час проведення активної десенсибілізуючої терапії.

Анафілактичні реакції під час діалізу через високопроникні мембрани. Повідомлялося про анафілактичні реакції у хворих, що застосовували інгібітори АПФ, під час гемодіалізу через високопроникні мембрани, а також під час аферезу ліпопротеїдів низької щільності з адсорбцією на декстрану сульфаті. У цих випадках слід розглянути можливість використання діализних мембран іншого типу або іншого медикаментозного лікування.

Нейтропенія та агранулоцитоз під час лікування інгібіторами АПФ спостерігалися в рідких випадках і частіше у хворих з порушеною функцією нирок, особливо при наявності системних захворювань сполучної тканини (системний червоний вовчак або склеродермія). Необхідно перевіряти концентрацію лейкоцитів у крові. Повідомлялося, що в поодиноких випадках тіазидні діуретики викликають агранулоцитоз і пригничення кісткового мозку.

Артеріальна гіпотензія. У рідких випадках у хворих з неускладненою формою артеріальної гіпертензії розвиток артеріальної гіпотензії зв'язували з застосуванням препарату “Фозид 20”. Симптоматична гіпотензія при застосуванні інгібіторів АПФ найбільш ймовірна у хворих після інтенсивного лікування діуретиками і/або обмеженого надходження солі при низькосольової дієті, або при проведенні ниркового діалізу. Тимчасова гіпотензивна реакція не є протипоказанням для застосування препарату після проведення заходів для гідратації організму.

У хворих на хронічну серцеву недостатність при наявності або відсутності ниркової недостатності лікування інгібіторами АПФ може викликати надлишковий антигіпертензивний ефект, що може призвести до олігурії або азотемії, а в поодиноких випадках - до гострої ниркової недостатності і летального результату. Тому при застосуванні препарату “Фозид 20” при хронічній серцевій недостатності необхідно уважно спостерігати за хворими, особливо перші два тижні, а також при будь-якому збільшенні дози препарату.

Артеріальна гіпотензія не є протипоказанням для подальшого застосування препарату “Фозид 20”. Артеріальний тиск максимально знижується на ранніх етапах лікування і стабілізується в межах одного або двох тижнів лікування. Антигіпертензивна дія гідрохлортіазиду може підсилюватися після симпатектомії.

Порушення функції печінки. Препарат слід застосовувати з обережністю при порушеній функції печінки або при прогресуючому захворюванні печінки. Невеликі зміни балансу рідини або електролітів можуть привести до печінкової коми. При порушеній функції печінки концентрації фозиноприлу в плазмі крові можуть підвищуватися.

Порушення функції нирок. Препарат повинен застосовуватися з обережністю у хворих з важким порушенням нирок (кліренс креатиніну andlt; 30 мл/хв/1,73 м2). У хворих з артеріальною гіпертензією зі стенозом ниркової артерії однієї або обох нирок, а також без ознак захворювання ниркових судин під час лікування препаратом може підвищуватися рівень азоту сечовини крові і креатинину сироватки. Ці ефекти звичайно оборотні і проходять після припинення лікування. Може бути необхідним зниження дози препарату.

Стеноз однієї або обох ниркових артерій не є протипоказанням для застосування препарату “Фозид 20” однак протягом першого місяця потрібен щотижневій контроль функції нирок, якщо ниркова недостатність зростатиме, лікування препаратом слід припинити. Подальше можна знову почати терапію препаратом, але в понижених дозах, або призначити кожний з компонентів препарату окремо.

Порушення електролітного балансу. Ознаками порушення електролітного балансу є сухість у роті, спрага, слабість, сонливість, млявість, занепокоєння, м'язовий біль або судоми, м'язова слабість, гіпотензія, олігурія, тахікардія, нудота і блювання. Гідрохлортіазид може викликати гіпокаліємію, гіпонатріємію і гіпохлоремічний алкалоз. У присутності фозиноприлу натрію ризик гіпокаліємії зменшується. Сумарний ефект препарату “Фозид 20” може проявлятися в збільшенні або зменшенні концентрації іонів калію в сироватці.

Дефіцит іонів хлору звичайно носить легкий характер і, як правило, не вимагає лікування. У присутності гідрохлортіазиду знижується виведення іонів кальцію з організму, підвищується виведення іонів магнію із сечею, що може призвести до гіпомагніємії. Необхідно періодично визначати концентрацію електролітів у сироватці крові.

Метаболічні порушення. Концентрація сечової кислоти в крові може підвищуватися, а в деяких хворих, що приймають тіазидні диуретики, може розвинутися гострий напад подагри. У хворих на діабет може мінятися потреба в інсуліні, латентні форми цукрового діабету можуть переходити у маніфестну форму на фоні застосування тіазидів. Підвищення концентрації холестерину і тригліцеридів було зв'язано з лікуванням тіазидними діуретиками.

Колагенози. Відомо, що в поодиноких випадках тіазидні діуретики можуть активізувати перебіг системного червоного вовчака.

Застосування у педіатрії. Безпечність та ефективність препарату у дітей не вивчалась.

Літні хворі. Розбіжності в ефективності та безпеці при лікуванні препаратом хворих у віці 65 років і старіше, а також у молодих хворих не спостерігається. Однак особи похилого віку можуть буті більш чутливі до дії препарату.

Необхідна обережність при керуванні транспортними засобами або при виконанні робот, що потребують особливої уваги.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами.

При одночасному застосуванні з ацетилсаліциловою кислотою, хлорталідоном, циметидином, дигоксином, метоклопрамідом, ніфедипіном, пропранолоном, пропантеліном або варфарином, біодоступність фозиноприлату не змінюється.

Алкоголь, барбітурати і наркотичні речовини. Ортостатична гіпотензія на фоні прийому гідрохлоротіазиду може підсилюватися.

Антациди (наприклад, алюмінію або магнію гідроксид, семитекон) можуть знижувати всмоктуваність препарату “Фозид 20”. Застосовувати зазначені препарати необхідно з інтервалом не менше 2 годин.

Пероральні антидіабетичні препарати та інсулін. Гідрохлоротіазид може підвищувати концентрацію глюкози в крові. Може бути потрібне коректування доз пероральних антидіабетичних препаратів.

Препарати для лікування подагри. Може бути необхідним підвищення доз пробенециду або сульфінпіразону, застосовуваних для лікування подагри, оскільки гідрохлортіазид може збільшувати концентрацію сечової кислоти в крові.

Солі кальцію. Гідрохлоротіазид може підвищувати концентрацію іонів кальцію в сироватці за рахунок зменшення виведення його з організму. При одночасному застосуванні з препаратом “Фозид 20” може бути необхідним зменшення дози препаратів кальцію.

Холестирамінова смола і колестипол можуть затримувати або знижувати всмоктування гідрохлоротіазиду. “Фозид 20” слід приймати за 1 годину до або через 4-6 годин після застосування зазначених препаратів.

Літій. При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ із солями літію концентрація літію у сироватці підвищується, що може спричинити літієву інтоксикацію.

Нестероїдні протизапальні засоби можуть знижувати дію гідрохлоротіазиду. Індометацин, ацетилсаліцилова кислота можуть знижувати антигіпертензивну дію інгібіторів АПФ, особливо у хворих з низькореніновою гіпертензією.

Калійзберігаючі діуретики і домишки, що містять калій. Застосовувати “Фозид 20” одночасно з такими препаратами, як спіронолактон, амілорид, триамтерен та інші, а також з калієвими добавками, слід з обережністю, це дозволить уникнути ризику розвитку гіперкаліємії. Необхідно перевіряти концентрацію калію в сироватці крові через короткі проміжки часу.

Інші діуретики та антигіпертензивні препарати. Гідрохлоротіазид може підсилювати дію адреноблокаторів або гангліоблокаторів. Можлива взаємодія гідрохлоротіазиду з діазоксидом.

Слід перевіряти концентрацію сечової кислоти в крові і стежити за артеріальним тиском.

Препарати для премедикації і засоби для наркозу повинні застосовуватися з обережністю у хворих, що приймають “Фозид 20”. Гідрохлоротіазид може підсилювати специфічну дію недеполяризуючих міорелаксантів, аналгетиків і засобів для наркозу, або застосовуючих у хірургії (наприклад, тубокурарину хлориду). Може бути потрібним коректування дози і водно-електролітного балансу. Фозиноприл натрію може підсилювати антигіпертензивну дію препаратів, що застосовуються для проведення загальної анестезії та аналгетиків.

Препарати, які знижують моторику травневого каналу, можуть посилити всмоктування гідрохлотротіазиду

Специфічну дію фозиноприлу посилюють інші атигіпертензивні препарати, в тому числі b-адреноблокатори в офтальмологічних лікарських формах при значному системному всмоктуванні, послаблюють дію нестероїдних протизапальних засобів, що активують ренін-ангіотензинову систему, препарат є синергістом периферийних вазодилятаторів.

Умови та термін зберігання.

Зберігати в сухому, недоступному для дітей місці при температурі 15-25 °С. Термін придатності 3 роки.