Інструкція для медичного застосування препарату ФЛУДАРА®

міжнародна та хімічна назва: флударабін;

основні фізико-хімічні властивості:

• стерильний ліофілізований твердий брикет; таблетки,

вкриті оболонкою, оранжево-рожевого кольору з тисненними літерами “LN” в правильному шестикутнику;

склад:

• 1 флакон містить флударабіну фосфату 50 мг;

допоміжні речовини: манітол, натрію гідроксид;

1 таблетка містить флударабіну фосфату 10 мг;

допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, лактози моногідрат, кремнію діоксид колоїдний, натрію кроскармелоза, магнію стеарат, гідроксипропілметилцелюлоза, тальк, титану діоксид (Е 171), заліза оксид (пігмент червоний) (Е172), заліза оксид (пігмент жовтий) (Е172).

Форма випуску.

• Стерильний ліофілізат; таблетки, вкриті оболонкою.

Фармакотерапевтична група.

• Протипухлинні засоби; антиметаболіти.

Код ATC L 01B B05

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Флудара® містить флударабіну фосфат, фторований нуклеотидний аналог противірусного засобу відарабіну, 9-and#946;-D-арабінофуранозиладеніну (ара-А), який є відносно стійким до дезамінування аденозиндезаміназою.

Флударабіну фосфат швидко дефосфорилюється до 2Ф-ара-А, який поглинається клітинами та потім усередині клітин фосфорилюється дезоксицитидинкіназою до активного трифосфату, 2Ф-ара-АТФ. Було показано, що цей метаболіт інгібує рибонуклеотидредуктазу, ДНК-полімеразу, and#945;-, and#948;-, та and#949;-ДНК-примазу і ДНК-лігазу, таким чином інгібуючи синтез ДНК. Крім того, відбувається часткове інгібування РНК-полімерази ІІ та зменшення синтезу протеїнів внаслідок цього.

Фармакокінетика.

Хоча деякі аспекти механізму дії 2Ф-ара-АТФ усе ще залишаються нез’ясованими, вважається, що дія на ДНК, РНК та синтез протеїнів сприяє інгібуванню росту клітин, інгібування синтезу ДНК є домінуючим фактором у цьому процесі. Крім того, дослідження in vitro показали, що дія 2Ф-ара-А на патологічні лімфоцити спричиняє масштабну фрагментацію ДНК та збільшує частку загиблих через апоптоз клітин.

Фармакокінетичні параметри флударабіну (2Ф-ара-А) в плазмі та сечі.

Фармакокінетика флударабіну (2Ф-ара-А) вивчалася після внутрішньовенного введення шляхом швидкої болюсної ін’єкції, короткочасної інфузії та наступної безперервної інфузії, а також після перорального прийому доз флударабіну фосфату (Флудара®, 2Ф-ара-АМФ). Дія 2Ф-ара-А показала аналогічний фармакокінетичний профіль у хворих на хронічний лімфолейкоз (ХЛЛ) та неходжкінські злоякісні лімфоми (НЗЛ) низького ступеня злоякісності.

Не встановлено будь-якої чіткої кореляції між фармакокінетикою 2Ф-ара-А та ефективністю лікування хворих на рак. Проте розвиток нейтропенії та зміни гематокриту вказують на залежне від дози пригнічення гемопоезу через цитотоксичність флударабіну фосфату.

Розподіл та метаболізм.

2Ф-ара-АМФ є водорозчинними проліками флударабіну (2Ф-ара-А), який швидко та кількісно дефосфорилюється в організмі людини до нуклеозиду (2Ф-ара-А). Інший метаболіт, 2Ф-ара-гіпоксантин, є основним метаболітом у собак, спостерігався у людей лише у незначних кількостях.

Після одноразової інфузії 2Ф-ара-АМФ у дозі з розрахунку 25 мг/м2 хворим на ХЛЛ протягом 30 хв. вміст 2F-ара-А досягає середньої максимальної концентрації в плазмі, що становить 3,5-3,7 and#956;М, наприкінці інфузії. Відповідний рівень 2Ф-ара-А після п’ятої дози помірно акумулює, а максимальний середній рівень дорівнює 4,4-4,8 and#956;М наприкінці інфузії. Протягом лікування за п’ятиденною схемою найнижчий рівень 2Ф-ара-А у плазмі крові збільшується приблизно вдвічі. Накопичення 2Ф-ара-А через декілька циклів лікування не відбувається. Постмаксимальні рівні знижуються за три фармакокінетичні фази з початковим періодом напіввиведення, що становить приблизно 5 хв, проміжним періодом напіввиведення – приблизно 1-2 год та кінцевим періодом напіввиведення – приблизно 20 годин.

Порівняння даних із фармакокінетики 2Ф-ара-А, одержаних під час різних досліджень, дозволило визначити середню швидкість загального кліренсу із плазми, що становить 79 мл/хв/м2 (2,2 мл/хв/кг) та середній об’єм розподілу, що дорівнює 83 л/м2 (2,4 л/кг). Дані показують високу варіабельність для різних осіб. Після внутрішньовенного та перорального введення флударабіну фосфату рівень 2Ф-ара-А в плазмі та площі під кривими залежності рівня в плазмі від часу збільшуються лінійно разом із дозою, тоді як періоди напіввиведення, кліренс із плазми та об’єми розподілу залишаються постійними незалежно від дози, що свідчить про лінійний характер залежності від дози.

Після перорального приймання флударабіну фосфату максимальний рівень 2Ф-ара-А в плазмі досягає приблизно 20-30 % від відповідного внутрішньовенного рівня наприкінці інфузії та спостерігається через 1-2 год після приймання. Середня системна доступність 2Ф-ара-А перебуває в межах від 50% до 60% після одноразової та повторних доз, та є подібною після ковтання розчину чи приймання таблетки з негайним вивільненням. Після перорального приймання 2Ф-ара-АМФ разом із вживанням їжі було помічено незначне збільшення (andlt;10%) системної доступності (AUC), незначне зниження максимального рівня 2Ф-ара-А у плазмі (Сmax) та затримка у досягненні Сmax; кінцеві періоди напіввиведення не змінилися.

Виведення з організму.

Виведення 2Ф-ара-А з організму відбувається переважно шляхом ниркової екскреції. 40-60 % введеної внутрішньовенно дози виводиться разом із сечею. Результати досліджень масового співвідношення у лабораторних тварин за допомогою 3Н-2Ф-ара-АМР вказують на повне виведення радіоактивно мічених речовин із сечею.

Особливості у деяких пацієнтів.

У осіб зі зниженою нирковою функцією знижений загальний кліренс в організмі, що свідчить про необхідність зменшення дози. Результати досліджень із протеїнами плазми людини in vitro не виявили виразної тенденції зв’язування 2Ф-ара-А із протеїнами.

Фармакокінетичні параметри флударабіну трифосфату в клітині.

2Ф-ара-А активно транспортується в лейкемічні клітини, де він рефосфорилюється до монофосфату, а після цього – до ди- і трифосфату. Трифосфат 2Ф-ара-АТФ є головним внутрішньоклітинним метаболітом та єдиним метаболітом, що, як відомо, має цитотоксичну активність. Максимальний рівень 2Ф-ара-АТФ у лейкемічних лімфоцитах пацієнтів із ХЛЛ спостерігався, у середньому, через 4 год та значно відрізнявся при середній піковій концентрації, що становила приблизно 20 мкМ. Рівень 2Ф-ара-АТФ у лейкемічних клітинах був завжди значно вищим, ніж максимальний рівень 2Ф-ара-А в плазмі, що вказує на акумуляцію в цільових місцях. При інкубації лейкемічних лімфоцитів in vitro спостерігався лінійний взаємозв’язок між позаклітинною дією 2Ф-ара-А (внаслідок концентрації 2Ф-ара-А та тривалості інкубації) та внутрішньоклітинним збагаченням 2Ф-ара-АТФ. Виведення 2Ф-ара-АТФ із клітин-мішеней відбувається із середнім часом напіввиведення, що дорівнює 15 і 23 год.

Показання для застосування.

Стерильний ліофілізат.

Флудара® показана для первинної терапії пацієнтів із В-клітинним хронічним лімфолейкозом (ХЛЛ) і для пацієнтів з ХЛЛ, для яких лікування, що включало принаймні один стандартний алкілуючий препарат виявилося неефективним або хвороба прогресувала під час або після такого лікування.

Флудара® показана для лікування пацієнтів із неходжкінськимим злоякісними лімфо мами (НЗЛ) низького ступеня злоякісності, для яких лікування, яке містило принаймні один стандартний алкілуючий препарат, виявилося неефективним або хвороба прогресувала під час або після такого лікування.

Таблетки.

Таблетки Флудара показані для первинної терапії у пацієнтів з В-клітинним хронічним лімфолейкозом (ХЛЛ) і для пацієнтів із ХЛЛ, для яких лікування принаймні з одним стандартним алкілуючим препаратом виявилося неефективним або хвороба прогресувала під час або після такого лікування.

Спосіб застосування та дози.

Внутрішньовенне введення

Дорослі

Лікувати Флударою® слід під наглядом кваліфікованого лікаря, який має досвід проведення протипухлинної терапії.

Настійно рекомендується вводити препарат тільки внутрішньовенно. Не було зареєстровано жодного випадку, коли навколовенне введення Флудари® спричиняло місцеві негативні реакції тяжкого ступеня. Проте слід уникати ненавмисного навколовенного введення препарату.

Рекомендована доза становить 25 мг флударабіну фосфату на 1 м2 поверхні тіла й вводиться внутрішньовенно щодня протягом 5 днів поспіль кожні 28 днів. Для ін’єкції вміст кожного флакона слід розчинити у 2 мл води. Кожен мілілітр одержаного розчину міститиме 25 мг флударабіну фосфату (див. пункт “Інструкції щодо введення/ поводженняandquot;).

Необхідна доза (розрахована, виходячи із площі поверхні тіла пацієнта) набирається у шприц. Для внутрішньовенного болюсного введення ця доза потім розводиться в 10 мл 0,9% розчину натрію хлориду. Альтернативно, необхідну дозу, набрану в шприц, можна розводити в 100 мл 0,9% розчину натрію хлориду та вводити протягом приблизно 30 хв.

Тривалість лікування залежить від успіху лікування та толерантності до препарату.

Пацієнти із ХЛЛ мають отримувати Флудару® до досягнення найкращої відповіді на терапію (повна або часткова ремісія, зазвичай через 6 циклів), а потім введення препарату слід припинити.

Пацієнтам із неходжкінськими злоякісними лімфомами (НЗЛ) низького ступеня злоякісності рекомендовано курс лікування Флударою® до досягнення найкращої відповіді на терапію (повна або часткова ремісія). Після досягнення найкращої відповіді на лікування слід розглянути питання про необхідність проведення ще двох циклів консолідації. Під час клінічних досліджень пацієнтів із НЗЛ низького ступеня злоякісності більшість пацієнтів пройшли не більше 8 циклів лікування.

Пероральне застосування - таблетки

Дорослі

Призначати таблетки Флудари® повинен кваліфікований лікар, який має досвід проведення протипухлинної терапії.

Рекомендована доза становить 40 мг флударабіну фосфату на 1 м2 поверхні тіла, що приймається перорально щоденно протягом 5 днів поспіль кожні 28 днів. Таблетки Флудари® можна приймати або натщесерце, або разом з їжею.

Таблетки необхідно ковтати цілими, запиваючи водою, їх не слід розжовувати або подрібнювати.

Тривалість лікування залежить від успіху лікування та толерантності до препарату.

Флудару® слід приймати до досягнення найкращої відповіді на терапію (повна або часткова ремісія, зазвичай 6 циклів), а потім застосування препарату слід припинити.

Побічна дія.

• Виходячи з досвіду внутрішньовенного введення

Флудари®, найбільш поширеними негативними наслідками є мієлосупресія (нейтропенія, тромбоцитопенія та анемія), гарячка, застуди та інфекційні захворювання, включаючи пневмонію. Іншими наслідками, про які часто повідомляється, є набряки, нездужання, втома, слабкість, периферійна невропатія, порушення зору, відсутність апетиту, нудота, блювання, діарея, стоматит та висипання на шкірі. У пацієнтів, яких лікували Флударою®, траплялися випадки тяжких умовно-патогенних інфекцій. Повідомлялося про випадки смерті внаслідок тяжких побічних ефектів.

Негативні побічні ефекти, про які найчастіше повідомляється, наведені нижче відповідно до уражених органів. Їхня частота (поширені and#8805; 1%, непоширені and#8805; 0,1% та andlt; 1%) базується на даних клінічних випробувань, незалежно від причинного зв’язку з Флударою®. Поодинокі побічні реакції (andlt; 0,1%) були встановлені головним чином на підставі даних, одержаних після надходження препарату у широкий продаж.

Поширені.

Кровоносна та лімфатична системи.

Повідомлялося про мієлосупресію (нейтропенія, тромбоцитопенія та анемія).

Органи зору.

Випадки порушення зору.

Розлади шлунково-кишкового тракту.

Нудота, блювання, відсутність апетиту, діарея, мукозит та стоматит.

Загальні розлади та місцеві (стан місця ін’єкції)

Гарячка, застуди, втома, слабкість, нездужання.

Інфекційні захворювання та інвазії

Інфекційні захворювання, включаючи умовно-патогенні інфекції, наприклад, реактивація латентної вірусної інфекції (оперізувальний лишай, вірус Ебштейна-Бара та багатофокальна прогресуюча лейкоенцефалопатія).

Метаболічні та аліментарні порушення.

Набряки.

Нервова система.

Периферійна невропатія.

Дихальна система.

Пневмонія.

Шкіра та підшкірні тканини.

Висипання на шкірі.

Непоширені.

Розлади шлунково-кишкового тракту.

Шлунково-кишкові кровотечі.

Гепатобіліарні порушення

Зміни рівня ферментів печінки та підшлункової залози.

Розлади імунної системи.

Автоімунні захворювання, включаючи автоімунну гемолітичну анемію, тромбоцитопенічну пурпуру, пухирчатка, синдром Еванса.

Метаболічні та аліментарні порушення.

Синдром лізису пухлини, що включає гіперурикемію, гіперфосфатемію, гіпокальціємію, метаболічний ацидоз, гіперкаліємію, гематурію, уратну кристалурію та ниркову недостатність.

Нервова система.

Сплутаність свідомості.

Дихальна система.

Легеневі реакції гіперчутливості, включаючи задишку, кашель, фіброз та пневмоніт.

Рідкі.

Серцево-судинна система.

Серцева недостатність та аритмія.

Органи зору.

Неврит зорового нерва, зорова невропатія та сліпота.

Інфекційні захворювання та інвазії

Лімфопроліферативні захворювання, пов’язані з вірусом Ебштейна-Бара.

Доброякісні та злоякісні новоутворення

Мієлодиспластичний синдром (з попередньою, одночасною або подальшою терапією алкілуючими агентами або променевою терапією. Монотерапія Флударою® не була пов’язана з підвищенням ризику розвитку мієлодиспластичного синдрому).

Нервова система.

Кома, судоми та тривожне збудження

Сечостатева система.

Геморагічний цистит.

Шкіра та підшкірні тканини.

Синдром Стівена–Джонсона, токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєлла).

Протипоказання.

Флудара® протипоказана тим пацієнтам, які мають підвищену чутливість до цього препарату або його компонентів, пацієнтам зі зниженою функцією нирок, у яких швидкість кліренсу креатиніну становить менше 30 мл/хв, та пацієнтам з декомпенсованою гемолітичною анемією.

Флудара® протипоказана під час вагітності та в період лактації.

Передозування.

Великі дози Флудари® супроводжувалися необоротним ураженням центральної нервової системи, що спричиняло сліпоту, кому та смерть. Великі дози препарату можуть стати причиною появи тяжкої тромбоцитопенії та нейтропенії, обумовлені ураженням кісткового мозку.

Специфічний антидот при передозуванні Флударою® невідомий. Лікування полягає в припиненні введення чи приймання медичного препарату та в симптоматичній терапії.

Особливості застосування.

Нейротоксичність.

При прийманні великих доз під час досліджень із введенням різних доз у пацієнтів із гострим лейкозом лікування Флударою® супроводжувалося серйозними неврологічними побічними наслідками, включаючи сліпоту, кому та смерть. Симптоми з’являлися через 21 – 60 днів від моменту отримання останньої дози. Таке тяжке ураження центральної нервової системи виникало у 36% пацієнтів, яким вводили внутрішньовенно дози, що приблизно у чотири рази перевищували (96 мг/м2/день протягом 5-7 днів) дозу, рекомендовану для лікування. У пацієнтів, яким вводили дози препарату, в межах дози, рекомендованої для лікування ХЛЛ і НЗЛ низького ступеня злоякісності, тяжкі токсичні ураження центральної нервової системи траплялися рідко (кома, судоми й тривожне збудження) або були непоширеними (сплутаність свідомості).

Вплив тривалого приймання Флудари® на центральну нервову систему невідомий. Проте в деяких дослідженнях пацієнти витримували рекомендовану дозу протягом відносно тривалих періодів лікування, тобто, коли проводилося до 26 курсів лікування. Пацієнтів необхідно ретельно обстежувати для виявлення ознак неврологічних побічних дій препарату.

Ослаблений стан здоров’я.

Пацієнтам з ослабленим станом здоров’я необхідно призначати Флудару® з обережністю та після ретельного аналізу співвідношення ризик/користь. Це особливо стосується пацієнтів із серйозними порушеннями функції кісткового мозку (тромбоцитопенія, анемія та/або гранулоцитопенія), імунодефіцитом або із захворюванням, спричиненим умовно-патогенною інфекцією в анамнезі. Для пацієнтів із підвищеним ризиком розвитку захворювань, спричиненим умовно-патогенною інфекцією, необхідно розглянути питання про призначення профілактичної терапії.

Мієлосупресія.

Повідомлялося про мієлосупресію тяжкого ступеня, особливо анемію, тромбоцитопенію та нейтропенію, у пацієнтів, яких лікували Флударою®. У дослідженні 1-ї фази, що проводилося за участю пацієнтів із солідними пухлинами, середній час досягнення найнижчої кількості для гранулоцитів становив 13 днів (від 3 до 25 днів) і для тромбоцитів – 16 днів (від 2 до 32 днів). Більшість пацієнтів мали гематологічні порушення до початку лікування, або внаслідок хвороби, або внаслідок попереднього лікування, яке спричинило мієлосупресію. Може спостерігатися кумулятивна мієлосупресія. Хоча мієлосупресія, спричинена хіміотерапією, часто є оборотною, введення флударабіну фосфату вимагає ретельного гематологічного моніторингу.

Флудара® є сильнодіючим протипухлинним засобом із потенційно значною побічною токсичною дією. Пацієнтів, які лікуються Флударою®, необхідно ретельно обстежувати для виявлення ознак гематологічної та негематологічної токсичності. Для виявлення розвитку анемії, нейтропенії та тромбоцитопенії рекомендується періодично проводити загальний аналіз периферійної крові. Повідомлялось про декілька випадків гіпоплазії або аплазії кісткового мозку в дорослих, що спричиняло панцитопенію, яка інколи призводила до летального кінця. Тривалість клінічно значимих епізодів цитопенії у зареєстрованих випадках становила від 2 місяців до 1 року. Дані епізоди спостерігалися як у пацієнтів, які отримували лікування, так і у тих, хто раніше лікувався.

Прогресування хвороби.

Існують повідомлення про прогресування або трансформацію ХЛЛ (наприклад, синдром Ріхтера).

Переливання крові або її компонентів.

Реакція “трансплантат проти хазяїна” (реакція перелитих імунокомпетентних лімфоцитів на організм “хазяїнаandquot;) зрідка спостерігалася після переливання неопроміненої крові пацієнтам, яких лікують Флударою®. Часто повідомлялося про фатальний наслідок цієї реакції. Зважаючи на це, пацієнтам, які потребують переливання крові та проходять або пройшли лікування Флударою®, необхідно переливати тільки опромінену кров.

Рак шкіри.

Повідомлялося про зворотне погіршення або повторне виникнення уражень, характерних для раку шкіри, у декількох пацієнтів з таким діагнозом під час або після лікування Флударою®.

Синдром лізису пухлини.

Повідомлялося про синдром лізису пухлини в пацієнтів із великою пухлинною масою. Оскільки Флудара® може давати реакцію вже на першому тижні лікування, необхідно вжити запобіжних заходів при лікуванні пацієнтів із ризиком розвитку цього ускладнення.

Автоімунні явища.

Було зареєстровано, що, незалежно від будь-яких автоімунних процесів в анамнезі або стану реакції Кумбса, під час або після лікування Флударою® можуть виникати автоімунні явища, що загрожують життю та іноді мають летальний кінець (наприклад, автоімунна гемолітична анемія, автоімунна тромбоцитопенія, тромбоцитопенічна пурпура, пухирчатка, синдром Еванса). У більшості пацієнтів, які страждали на гемолітичну анемію, після провокаційної проби Флударою® розвивався рецидив гемолітичного процесу.

Пацієнтам, які отримують курс лікування Флударою®, необхідно проводити ретельний моніторинг для виявлення ознак гемолізу. У разі його виявлення рекомендується припинити лікування Флударою®. Для автоімунної гемолітичної анемії найпоширенішими лікувальними заходами є переливання крові (опроміненої, див. вище) та застосування адренокортикоїдних препаратів.

Знижена функція нирок.

Загальний кліренс основного метаболіту плазми 2Ф-ара-A в організмі корелює із кліренсом креатиніну, що свідчить про важливість ниркового шляху екскреції для виведення цієї сполуки. Пацієнти зі зниженою функцією нирок становили в цьому розумінні групу ризику (AUC 2F-ара-A). Існує обмежена кількість клінічних даних щодо пацієнтів зі зниженою функцією нирок (кліренс креатиніну нижче 70 мл/хв).

Для пацієнтів зі зниженою функцією нирок доза препарату потребує корекції. Пацієнтам із нирковою недостатністю необхідно вводити Флудару® з обережністю. Пацієнтам із нирковою недостатністю помірного ступеню тяжкості (кліренс креатиніну перебуває в межах 30 - 70 мл/хв.) дозу Флудари® слід зменшити до 50%, і для оцінки токсичності необхідно проводити ретельний гематологічний моніторинг. Лікування Флударою® протипоказане, якщо кліренс креатиніну становить менше 30 мл/хв.

Особи похилого віку.

Оскільки дані щодо застосування Флудари® для лікування осіб похилого віку (старше 75 років) обмежені, необхідно обережно підходити до лікування таких пацієнтів Флударою®.

Контрацепція.

Жінки репродуктивного віку або чоловіки обов’язково повинні застосовувати протизаплідні засоби під час лікування та не менше 6 місяців після його припинення.

Щеплення.

Необхідно уникати щеплення живими вакцинами під час та після лікування Флударою®.

Повторне лікування після початкового лікування Флударою®.

При лікуванні пацієнтів, у яких спостерігалася відповідь на первинну терапію Флударою®, є гарна можливість знову досягти відповіді на лікування при монотерапії цим препаратом. Слід уникати переходу від початкової терапії Флударою® на лікування хлорамбуцилом для пацієнтів, у яких не спостерігалося відповіді на терапію Флударою®, оскільки більшість пацієнтів, які були стійкими до лікування Флударою®, продемонстрували стійкість до терапії хлорамбуцилом.

Вагітність та лактація.

Дуже обмежений досвід щодо застосування в період вагітності у людей надає підтвердження результатам дослідження ембріотоксичності у тварин, що показали ембріотоксичну та/або тератогенну дії, що свідчить про значний ризик для людей при прийманні рекомендованих терапевтичних доз. Дані доклінічних досліджень на щурах продемонстрували проникнення флударабіну фосфату та/або метаболітів через плацентарний бар’єр.

Повідомлялося про один випадок застосування Флудари® на ранніх строках вагітності, що призвело до скелетних та серцевих пороків розвитку новонародженого.

Флудару® не можна застосовувати під час вагітності, оскільки це може шкідливо впливати на плід.

Невідомо, чи виділяється даний препарат у материнське молоко людини.

Проте дані доклінічних досліджень свідчать, що флударабіну фосфат та/або метаболіти проникають із материнської крові в молоко.

Зважаючи на це, на період лікування Флударою® годування груддю необхідно припинити.

Діти.

Безпечність та ефективність дії Флудари® у дітей не встановлені.

Вплив на здатність керувати автомобілем та використовувати складні механізми.

Вплив лікування Флударою® на здатність пацієнтів керувати автомобілем та працювати зі складними механізмами не оцінювався.

Наркотична залежність та звикання до препарату. Невідомі.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами.

• та

інші форми взаємодії.

У клінічних дослідженнях при застосуванні Флудари® разом із пентостатином (дезоксикоформіцином) для лікування хронічного лімфолейкозу (ХЛЛ) спостерігався неприпустимо високий відсоток фатального легеневого токсикозу. Зважаючи на це, не рекомендується застосовувати Флудару® в комбінації з пентостатином.

Терапевтична дія Флудари може зменшитися при прийманні дипіридамолу та інших інгібіторів поглинання аденозину.

У клінічних дослідженнях одночасний прийом їжі не чинив суттєвого впливу на фармакокінетичні параметри препарату після перорального застосування.

Несумісність. Препарат для внутрішньовенного введення не повинен змішуватися з іншими лікарськими препаратами.

Інструкції щодо використання/поводження.

Будь-які маніпуляції з Флударою® не повинні проводитися вагітними жінками з медичного персоналу.

Необхідно дотримуватися встановлених процедур щодо належного поводження та утилізації. Слід також дотримуватися відповідних директив відносно поводження та утилізації цитотоксичних лікарських засобів. Будь-які пролиті ліки або їх залишки мають бути утилізовані шляхом спалення.

Флудара® має бути підготовлена для парентерального застосування шляхом асептичного додавання стерильної води для ін’єкцій. Після розведення в 2 мл стерильної води для ін’єкцій твердий брикет має повністю розчинитися за 15 сек або швидше. 1 мл готового розчину містить 25 мг флударабіну фосфату, 25 мг манітолу, а також гідроксид натрію для корекції рН до 7,7. Значення рН для готового продукту може коливатися від 7,2 до 8,2. Під час клінічних досліджень продукт розводився в 100 мл або 125 мл 5% розчину декстрози або 0,9 % натрію хлориду.

Під час приготування та роботи з розчином Флудари® слід дотримуватися надзвичайно обережності. Рекомендується застосовувати латексні рукавички та захисні окуляри з метою уникнення потрапляння препарату на шкіру в разі пошкодження ампули чи будь-якого іншого випадкового пролиття рідини. У разі потрапляння розчину на шкіру або слизову оболонку ці місця слід ретельно вимити водою з милом. Якщо препарат потрапив в очі, треба ретельно промити їх великою кількістю води. Уникати потрапляння ліків у дихальні шляхи.

Умови та термін зберігання.

Зберігати у недоступному для дітей місці, при кімнатній температурі (не вище 30andordm;С).

Термін придатності Флудари®, що зберігається як ліофілізований твердий брикет у скляних флаконах, становить 36 місяців при температурі до 30andordm;С. Розведена Флудара® має бути вжита не пізніше 8 год після розведення. Препарат не містить жодних протимікробних консервантів. Слід уважно дотримуватися умов стерильності приготовлених розчинів.

Термін придатності таблеток - 24 місяці при температурі до 30 andordm;С.