Інструкція для медичного застосування препарату РИБАРИН

міжнародна та хімічна назви:

• ribavirin;

1-and#946;-D-рибофуранозил-1Н-1,2,4-триазол-3-карбоксамід;

основні фізико-хімічні властивості: капсули з білою непрозорою кришечкою та білим непрозорим корпусом, вміст капсул – суміш порошку і гранул білого кольору;

склад:

• 1 капсула містить рибавірину 200 мг;

допоміжні речовини: лактози моногідрат, целюлоза мікрокристалічна, натрію крохмалю гліколят (тип А), кремній колоїдний безводний, магнію стеарат.

Форма випуску.

• Капсули.

Фармакотерапевтична група.

Противірусні засоби для системного застосування. Код АТС J05А В04.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка. Рибарин – противірусний препарат, синтетичний аналог нуклеозидів. Активний in vitro відносно деяких вірусів, що містять РНК та ДНК. Рибавірин та його внутрішньоклітинні нуклеотидні метаболіти у фізіологічних концентраціях не виявляли інгібуючої дії на ферменти, специфічні для вірусу гепатиту С, і не пригнічували реплікацію вірусу гепатиту С.

Дані клінічних досліджень показали, що застосування монотерапії рибавірином при гепатиті С, у тому числі при його хронічній формі, є неефективним. Разом з тим, комбінована терапія рибавірином та інтерфероном альфа-2b у хворих на гепатит С, які мали рецидив захворювання на фоні монотерапії інтерфероном альфа-2b, виявилась у 10 разів більш ефективною, ніж монотерапія інтерфероном альфа-2b, і приблизно у 3 рази більш ефективною у хворих, які раніше не лікувались інтерфероном альфа-2b.

Фармакокінетика. Після прийому внутрішньо рибавірин легко всмоктується з травного тракту. При прийомі у разовій дозі час досягнення максимальної концентрації (Cmax) рибавірину у плазмі крові становить 1,5 години. Абсолютна біодоступність - 45 - 65%, що, мабуть, пов’язано з метаболізмом при “першому проходженні” через печінку. Між дозою та площею під фармакокінетичною кривою (AUC) існує лінійна залежність.

Після досягнення Cmax рибавірин швидко розподіляється в організмі. Об’єм розподілу - приблизно 5 000 л. Рибавірин не зв’язується з білками плазми.

При курсовому введенні рибавірин накопичується у плазмі у великих кількостях; співвідношення показника біодоступності (AUC0-12) при повторному і одноразовому прийомі дорівнює 6. При прийомі внутрішньо у дозі 600 мг 2 рази на добу стаціонарна концентрація рибавірину у плазмі крові досягалась на кінець 4-го тижня лікування.

Метаболізм рибавірину здійснюється шляхом оборотного фосфорилування і шляхом розщеплення – дерибозилювання і амідного гідролізу з утворенням триазольного карбоксильного метаболіту.

Виведення рибавірину з організму - повільне. Після одноразового прийому внутрішньо період напіввиведення становить 79 годин. Після припинення прийому період напіввиведення рибавірину становить приблизно 298 годин, що може свідчити про його повільне виведення з інших тканин організму, крім плазми.

Рибавірин та його метаболіти – триазолкарбоксамід та триазолкарбонова кислота – виводяться з організму із сечею. Приблизно 10% дози виводиться з калом.

У хворих з нирковою недостатністю фармакокінетика рибавірину при одноразовому прийомі внутрішньо змінюється. Збільшується максимальна концентрація і площа під фармакокінетичною кривою у порівнянні з контролем (кліренс креатиніну більше 90 мл/хв). Концентрація рибавірину у плазмі при гемодіалізі суттєво не змінюється.

Фармакокінетика рибавірину при одноразовому введенні не змінюється у хворих з печінковою недостатністю, незалежно від її вираженості (типи А, В або С за класифікацією Чайлда-П’ю).

Після прийому внутрішньо одноразової дози препарату разом з їжею з високим вмістом жирів біодоступність рибавірину підвищувалась (показники Cmax та AUC збільшувались на 70%), що, можливо, зумовлено сповільненням транспорту рибавірину та змінами рН шлункового вмісту.

Показання для застосування.

Лікування хронічного гепатиту С у стадії компенсації в комбінації з інтерфероном альфа-2b.

Спосіб застосування та дози.

Застосовують внутрішньо, під час їди, не розжовуючи та запиваючи водою, у дозі 1 000 – 1 200 мг, розподіленій на 2 прийоми (вранці та ввечері). При масі тіла менше 75 кг добова доза становить 1 000 мг (2 капсули вранці та 3 капсули ввечері); при масі тіла більше 75 кг добова доза становить 1 200 мг (3 капсули вранці та 3 капсули ввечері). Тривалість курсу залежить від клінічного перебігу захворювання.

Побічна дія.

З боку органів кровотворення: зменшення вмісту гемоглобіну внаслідок гемолізу, можлива поява слабко вираженої анемії, лейкопенії, гранулоцитопенії, тромбоцитопенії.

З боку ендокринної системи: можливі порушення функції щитовидної залози (зміна вмісту тиреотропного гормону).

Алергічні реакції: шкірний висип, кропив’янка, ангіоневротичний набряк, бронхоспазм, анафілаксія.

Інші: реакції гіперчутливості, артеріальна гіпотензія, зміни лабораторних показників.

Протипоказання.

Рибарин протипоказаний пацієнтам з хронічною серцевою недостатністю II – III ступеня, хворим на інфаркт міокарда, при хронічній нирковій недостатності (кліренс креатиніну менше 50 мл/хв), анемії, тяжких порушеннях функції печінки (у тому числі при декомпенсованому цирозі), аутоімунних захворюваннях (у тому числі при аутоімунному гепатиті), при захворюваннях щитовидної залози, що не піддаються лікуванню, епілепсії та інших порушеннях функції центральної нервової системи, в періоди вагітності і лактації, при підвищеній чутливості до рибавірину та інших компонентів препарату. Безпека застосування препарату при лікуванні дітей і підлітків не встановлена, тому його застосування пацієнтам до 18 років не рекомендується.

Передозування.

Даних про випадки передозування Рибарину немає.

Особливості застосування.

Лабораторні дослідження (клінічний аналіз крові з лейкоцитарною формулою та кількістю тромбоцитів, аналіз електролітів, визначення вмісту креатиніну, функціональних проб печінки) необхідно проводити перед початком терапії, на 2, 5 та 8-му тижні лікування, а потім регулярно щомісяця.

При виникненні серйозних небажаних явищ або відхилень у лабораторних показниках під час застосування препарату слід скоригувати дозу або припинити застосування препарату.

У процесі лікування Рибарином максимальне зниження вмісту гемоглобіну у більшості випадків відмічається після 4 – 8 тижнів від початку лікування. Зниження рівня гемоглобіну менше 110 г/л вимагає зменшення дози до 600 мг/добу. Відсутність корекції дози або рівень гемоглобіну менше 85 г/л вимагає відміни препарату.

З обережністю, після відповідного обстеження і тільки під наглядом кардіолога слід призначати Рибарин пацієнтам із захворюваннями серця, оскільки анемія, що може виникнути на фоні прийому препарату, може спричинити погіршання серцевої недостатності та/або загострення симптомів захворювання.

При появі будь-яких симптомів погіршання з боку серцево-судинної системи лікування слід припинити.

Рибарин слід призначати з обережністю після відповідного обстеження пацієнтам із тяжкими захворюваннями легенів (зокрема з хронічними обструктивними захворюваннями легенів), хворим на цукровий діабет з явищами кетоацидозу, при порушеннях зсідання крові (у тому числі при тромбофлебіті, емболії легеневої артерії), вираженій мієлодепресії.

При гострих алергічних реакціях (кропив’янка, ангіоневротичний набряк, бронхоспазм, анафілаксія) препарат слід відмінити і призначити відповідне лікування.

Транзиторні шкірні висипання не є підставою для відміни препарату.

У зв’язку з можливим зниженням з віком функції нирок та печінки у літніх пацієнтів перед застосуванням препарату необхідно визначення функції нирок.

Вагітність і лактація.

Протипоказано застосування Рибарину при вагітності та у період лактації.

Лікування Рибарином не слід розпочинати доти, доки не будуть отримані дані про негативний результат тесту на вагітність. Хворі жінки дітородного віку, що приймають Рибарин, та їх статеві партнери повинні користуватись ефективними контрацептивними засобами під час застосування препарату та протягом 6 місяців після закінчення його прийому (період, що дорівнює 15 періодам виведення рибавірину). Щомісячно протягом усього періоду лікування необхідно проводити тести на вагітність. Якщо вагітність настає під час лікування або протягом 6 місяців після лікування, пацієнтку слід поінформувати про значний ризик тератогенного впливу на плід. Хворі чоловіки та їх партнери – жінки дітородного віку також повинні користуватись надійними методами контрацепції. Рибарин накопичується внутрішньоклітинно і виводиться з організму дуже повільно. Для виключення можливої тератогенної дії Рибарину кожний з партнерів повинен використовувати ефективний контрацептивний засіб під час лікування, а також щонайменше протягом 7 місяців після закінчення прийому препарату.

Невідомо, чи виділяється який-небудь компонент Рибарину з молоком. Внаслідок високого ризику несприятливого впливу Рибарину на дитину грудне годування слід припинити до початку застосування препарату.

В експериментальних дослідженнях на тваринах показано, що рибавірин має ембріотоксичну і тератогенну дію у дозах значно нижчих, ніж рекомендовані для клінічного застосування. У тварин рибавірин спричинює зміни сперми у дозах нижчих, ніж терапевтичні.

Вплив на здатність керувати автотранспортом і механізмами.

Пацієнти, в яких розвинулися втомлюваність, сонливість або сплутаність свідомості протягом лікування, повинні бути попереджені про утримання від керування автотранспортом і роботи з механізмами, що потребують підвищеної уваги та швидкості психомоторних реакцій.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами.

Антациди, які містять алюміній, магній або симетикон, знижують біодоступність препарату.

За даними фармакокінетичного дослідження, при одноразовому сумісному застосуванні не було відмічено взаємодії між рибавірином та інтерфероном альфа-2b.

Клінічні випробування не виявили фармакокінетичної та фармакодинамічної взаємодії між рибавірином і теофіліном або диданозином.

Рибарин in vitro інгібує фосфорилування зидовудину та ставудину. Клінічна значущість цих даних не встановлена.

Доказів про взаємодію Рибарину з ненуклеозидними інгібіторами зворотної транскриптази або інгібіторами протеаз немає.

Можливість лікарської або іншої взаємодії з Рибарином може зберігатись до 2 місяців після припинення його застосування у зв’язку з повільним виведенням.

Ізоферменти системи цитохрому Р450 не беруть участі у метаболізмі рибавірину. Рибавірин не є інгібітором ізоферментів системи цитохрому Р450. Токсикологічні дослідження не дають підстави вважати, що рибавірин стимулює ферментну активність печінки. Таким чином, взаємодія, пов’язана з участю ферментів системи цитохрому Р450, малоймовірна.

Умови та термін зберігання.

Зберігати у недоступному для дітей місці при температурі від 2 до 30 °С.

Термін придатності – 2 роки.