Інструкція для медичного застосування препарату ПРАЙТОРПЛЮС

основні фізико-хімічні властивості:

• овальні

біло-червоні двоопуклі двошарові таблетки, можливі червоні вкраплення на білому шарі, з одного боку - відбиток GXES2;

склад:

• одна таблетка містить телміcартану 40 мг або

80 мг та гідрохлоротіазиду 12,5 мг;

допоміжні речовини: повідон, меглюмін, натрію гідроксид, сорбітол, магнію стеарат, целюлоза мікрокристалічна, заліза оксид червоний, натрію крохмаль гліколят, лактози моногідрат, крохмаль кукурудзяний.

 

Форма випуску.

• Таблетки.

 

Фармакотерапевтична група.

• Комбіновані препарати

інгібіторів ангіотензину II. Код АТС С 09 D А.

 

Фармакологічні властивості.

• ПРАЙТОРПЛюс є комбінацією

антагоніста рецепторів ангіотензину II (субтип АТ1) телміcартану, і тіазидного діуретика, гідрохлоротіазиду. Комбінація цих компонентів має додатковий антигіпертензивний ефект, зменшуючи тиск крові більшою мірою, ніж кожний з компонентів окремо.

ПРАЙТОРПлюс при застосуванні один раз на добу в межах терапевтичних доз призводить до ефективного та повільного зниження кров’яного тиску.

Телміcартан є специфічним антагоністом рецепторів ангіотензину II (субтип АТ1). Маючи дуже високу спорідненість з даним субтипом рецепторів, телміcартан заміщує ангіотензин ІІ із його звandacute;язків з АТ1 рецепторами. Не має жодного часткового агоністичного впливу на АТ1 рецептори. Телмісартан вибірково звandacute;язується з АТ1 рецепторами. Зв’язування є довготривалим. Телміcартан не виявляє спорідненості з іншими субтиппми АТ рецепторів. Функціональне значення інших субтипів рецепторів та вплив підвищеного (під впливом телмісартану) рівня ангіотензину ІІ на них невідоме.

Телмісартан зменшує рівень альдостерону в плазмі крові. Не інгібує ренін плазми крові людини і не блокує іонні канали. Телміcартан не інгібує ангіотензинперетворюючий фермент (кіназу II), фермент, що також руйнує брадикінін. Тому побічних ефектів, повandacute;язаних з брадикініном, не спостерігається.

Препарат у дозі 80 мг майже повністю пригнічує гіпертензивну дію ангіотензину ІІ у людини. Дія препарату триває понад 24 год і відзначається до 48 год.

Після першої дози телміcартану антигіпертензивна активність поступово проявляється протягом 3-х годин. Максимальне зниження кров’яного тиску виявляється через 4-8 тижнів після початку лікування та підтримується при довготривалій терапії.

Гіпотензивний ефект утримується постійно протягом 24 год після прийому препарату, включаючи останні 4 год перед прийомом наступної дози. Це було підтверджено при амбулаторному вимірювання кров’яного тиску. У пацієнтів з гіпертензією телміcартан знижує як систолічний, так і діастолічний тиск без впливу на частоту пульсу. Антигіпертензивна ефективність телміcартану порівнювана з такою для засобів, що представляють інші класи антигіпертензивних препаратів (продемонстровано в клінічних дослідженнях при порівнянні телміcартану з амлодипіном, атенололом, еналаприлом, гідрохлоротіазидом, лозартаном і лізиноприлом).

При раптовому перериванні лікування телміcартаном кров’яний тиск поступово протягом кількох днів повертається до вихідних параметрів (до лікування) без проявів рикошетної гіпертонії.

У клінічних дослідженнях, де безпосередньо порівнювали дві схеми антигіпертензивного лікування, випадки сухого кашлю були значно меншими у пацієнтів, які застосовували телміcартан, ніж у тих, які приймали інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту.

Гідрохлоротіазид є тіазидним діуретиком. Механізм антигіпертензивної дії тіазидних діуретиків досі не до кінця зandacute;ясований. Тіазидні діуретики впливають на механізми реабсорбції електролітів у ниркових канальцях, тим самим безпосередньо підвищують екскрецію натрію та хлориду в приблизно еквівалентних об’ємах. Завдяки діуретичному впливу гідрохлоротіазиду зменшується об’єм плазми, підвищується активність реніну в плазмі, підвищується секреція альдостерону з відповідним збільшенням виведення калію та бікарбонатів з сечею та зниженням рівня калію у сироватці. Можливо через блокаду ренін-ангіотензин-альдостеронової системи сумісне призначення телміcартану сприяє зворотному процессу втрати калію, пов’язаному з цими діуретиками.

При застосуванні гідрохлоротіазиду початок діурезу настає через 2 год, максимальний ефект досягається приблизно через 4 год, в той час як дія триває приблизно 6 – 12 год.

Епідеміологічні випробування виявили, що довготривале лікування гідрохлоротіазидом зменшує ризик серцево-судинної захворюваності та смертності.

 

Фармакокінетика. Одночасне призначення гідрохлоротіазиду і телміcартану не впливає на фармакокінетику один одного.

Всмоктування.

Телміcартан. Після перорального застосування пік концентрації телміcартану досягається через 0.5 – 1.5 год. Абсолютна біодоступність телміcартану в дозі 40 мг і 160 мг становить 42% і 58% відповідно. Їжа незначною мірою знижує біодоступність телміcартану, зменшення площі під кривою концентрація у плазмі-час (AUC) для телміcартану варіює від приблизно 6% (доза 40 мг) до приблизно 19% (доза 160 мг). Через 3 год після застосування концентрація у плазмі однакова, незалежно від того, приймається телміcартан натщесерце, або з їжею. Гадають, що невелике зниження AUC не знижує терапевтичну ефективность.

Фармакокінетика телміcартану при пероральному прийманні є нелінійною, при збільшенні дози від 20 до 160 мг збільшення концентрації телмісартану в плазмі (Смах і AUC) перевищує пропорційне. При повторному призначенні кумуляції телмісартану не відбувається.

Гідрохлоротіазид. Після перорального застосування ПРАЙТОРПЛЮС пік концентрації гідрохлоротіазиду досягається через 1.0–3.0 год. Через кумулятивну ренальну екскрецію гідрохлоротіазиду абсолютна біодоступність становить приблизно 60%.

Розподілення.

Телміcартан. Ступінь звandacute;язування з білками плазми у телміcартану дуже високий (andgt; 99,5%), головним чином, з альбумінамим та альфа-1 кислими глікопротеїнами. Об’єм розподілення (Vdss) становить приблизно 500 л.

Гідрохлоротіазид. Гідрохлоротіазид зв’язується з білками плазми на 64%, об’єм розподілення (Vdss) становить 0.8 -1.14 л/кг.

Біотрансформація і виведення.

Телміcартан. Після перорального застосування 14С-міченого телміcартану більша частина дози (andgt;97%) виводиться з калом шляхом біліарної екскреції. Тільки незначний об’єм був виявлений у сечі. Телміcартан метаболізується шляхом кон’югації до формування фармакологічно неактивного ацилглюкуроніду. Глюкуронід вихідної сполуки є єдиним метаболітом, що був ідентифікований у людини.

Після застосування однієї дози 14С-міченого телміcартану глюкуронід демонструє приблизно 11% виміряної радіоактивності у плазмі. Цитохром Р450 ізоензимів не залучається в метаболізм телміcартану. Загальний плазмовий кліренс телміcартану після перорального призначення становить andgt; 1500 мл/хвилину. Кінцевий період напіввиведення більше 20 год.

Гідрохлоротіазид. Не метаболізується у людини та виділяється майже повністю у незміненій формі з сечею. Приблизно 60% пероральної дози елімінується у незміненому вигляді протягом 48 год. Ренальний кліренс становить приблизно 250 – 300 мл/ хвилину. Кінцевий період напіввиведення 10 – 15 год.

Особливі категорії пацієнтів

Пацієнти похилого віку. Фармакокінетика телміcартану не відрізняється у людей похилого віку і у тих, хто молодше 65 років.

Стать. Концентрація телміcартану в плазмі у жінок, загалом у 2-3 рази вища, ніж у чоловіків. Однак, за даними клінічних досліджень, рівень зменшення кровandacute;яного тиску, у жінок суттєво не зростає, рівно як і кількість випадків ортостатичної гіпотензії. Необхідності в коригуванні дози немає. У жінок спостерігається тенденція до більшої, ніж у чоловіків, концентрації гідрохлортіазиду, але клінічного значення це не має.

Пацієнти з порушенням функції нирок. Виходячи з невеликого досвіду застосування у пацієнтів з порушенням функції нирок, від слабких до помірних (кліренс креатиніну від 30 – 60 мл/хвилину, в середньому майже 50 мл/хвилину), необхідності в коригуванні дози у цих пацієнтів немає. Телміcартан не виводиться гемодіалізом. У пацієнтів з нирковою недостатністю швидкість елімінації гідрохлоротіазиду зменшується. В типових дослідженнях у пацієнтів з середнім кліренсом креатиніну 90 мл/хвилину період напіввиведення гідрохлоротіазиду зростає. У пацієнтів з видаленою або відсутньою ниркою період напіввиведення становить приблизно 34 год.

Пацієнти з порушеннями функції печінки. Фармакокінетичні дослідження у пацієнтів з порушеннями печінки виявили ріст абсолютної біодоступності майже до 100%. Однак період напіввиведення у пацієнтів не змінюється.

 

Показання для застосування.

• Лікування есенціальної

гіпертензії. Як комбінований препарат з фіксованою дозою, ПРАЙТОПЛЮС призначається пацієнтам, чий кров’яний тиск недостатньо піддається контролю при призначенні телміcартану або гідрохлоротіазиду самостійно.

 

Спосіб застосування та дози.

Дорослі.

ПРАЙТОРПЛЮС слід приймати один раз на добу, запиваючи водою під час приймання їжі або без неї. Перед переходом на приймання препарату ПРАЙТОРПЛЮС слід визначити дозу телміcартану. Може бути розглянута така схема переходу з монотерапії телмісартаном на комбінований препарат ПРАЙТОРПЛЮС.

ПРАЙТОРПЛЮС 40/12,5 мг може бути призначений пацієнтам, чий кров’яний тиск недостатньо піддається контролю при призначенні таблеток ПРАЙТОР 40 мг.

ПРАЙТОРПЛЮС 80/12,5 мг може бути призначений пацієнтам, чий кров’яний тиск недостатньо піддається контролю при призначенні таблеток ПРАЙТОР 80 мг.

Максимальний антигіпертензивний ефект при застосуванні ПРАЙТОРПЛЮС, загалом досягається через 4-8 тижнів від початку лікування.

Пацієнти з порушеннями функції нирок. Рекомендується періодично контролювати функції нирок.

Пацієнти з порушеннями функції печінки. У пацієнтів зі слабкими та помірними порушеннями функції печінки ПРАЙТОРПЛЮС слід призначати у дозі 40/12,5 мг один раз на добу. ПРАЙТОРПЛЮС не призначають пацієнтам з тяжкими порушеннями функції печінки. Слід з обережністю призначати тіазиди пацієнтам з порушеннями функції печінки.

Люди похилого віку. Немає потреби у корекції дози для пацієнтів похилого віку.

Діти та підлітки. Даних щодо безпечності та ефективності ПРАЙТОРПЛЮС при застосуванні у дітей та підлітків віком до 18 років немає.

 

Побічна дія.

Кількість побічних ефектів не є дозозалежною і не має взаємозв’язку зі статтю, віком

 або расою пацієнтів. Нижче приведені побічні реакції, що отримані в клінічних

випробуваннях комбінації телміcартана і гідрохлоротіазиду. Побічні реакції, які не

спостерігалися у ході клінічних випробувань, але очікуються під час лікування

ПРАЙТОРПЛЮС та базуються на досвіді застосування телміcартана або

гідрохлоротіазиду самостійно, також приведені нижче та позначені таким способом:

1) ті, що очікуються внаслідок досвіду застосування телміcартана як монотерапії;

2) ті, що очікуються внаслідок досвіду застосування гідрохлоротіазиду як монотерапії.

Інфекції та інвазії: бронхіт, фарингіт, синусит, інфекція верхніх відділів дихальних

шляхів, інфекція сечостатевого тракту, сіаладеніт2).

Порушення кровоносної та лімфатичної систем: еозинофілія1), апластична анемія2), гемолітична анемія2), пригнічення діяльності кісткового мозку2), лейкопенія2), нейтропенія/ агранулоцитоз2), тромбоцитопенія1) 2).

Порушення імунної системи: алергія, анафілактичні реакції2).

Ендокринні порушення: втрата контролю над діабетом.

Порушення обміну речовин та харчування: гіперхолестеринемія, гіперурикемія, гіпокаліємія, причина або загострення виснаження об’єму2), електролітний дисбаланс2), гіпонатріємія2), анорексія2), втрата апетита2), гіперглікемія2).

Психіатричні порушення: тривога, депресія1) 2), неспокій2).

Порушення нервової системи: запаморочення, непритомність1), безсоння1), запаморочення2), параестезія2), порушення сну2).

Порушення зору: аномальний зір1), минуща нечіткість зору2), ксантопсія2).

Розлад вестибулярного апарату: запаморочення.

Серцеві порушення: брадикардія1), тахикардія1), кардіоаритмія2).

Судинні порушення: гіпотензія1), постуральна гіпотензія2), ангііт (васкуліт), що спричинює некроз2).

 Респіраторні порушення: диспное1), респіраторний дистрес (що включає пневмоніт або набряк легень) 2).

Гастроінтестинальні порушення: абдомінальний біль, діарея, диспепсія, гастрит, розлад шлунка1), сухість у роті1), метеоризм1), блювота1), запор2), панкреатит2).

Гепатобіліарні порушення: жовтяниця (гепатоцелюлярна або холестатична жовтяниця) 2).

Порушення шкірних покровів або підшкірних тканин: екзема, підвищення потовиділення1), еритема1), свербіж1), шкірні реакції подібні червоному вовчаку2), шкірний васкуліт2), реакції світлочутливості2), висип2), реактивація шкірного червоного вовчака2), токсичний епідермальний некроліз2).

Порушення опорно-рухової системи: артралгія, артроз, біль у спині, біль у ногах, міалгія, судоми ікроножних м’язів1), симптоми подібні тендиніту1), слабкість1) 2), судоми м’язів2).

Порушення сечовидільної системи: інтерстиціальний нефрит2), ренальна дисфункція2), глікозурія2).

Порушення статевої системи: імпотенція.

Загальні порушення: симптоми подібні грипу, біль, біль у грудях1), недостатність ефективності1), гарячка2).

Лабораторні дані: зниження гемоглобіну1), підвищення сечової кислоти1), підвищення креатиніну1), підвищення ензимів печінки1), підвищення тригліцеріду2).

Як і з іншими антагоністами ангіотензину II доповідалося про рідкі випадки ангіоневротичного набряку, кропив’янки та інших подібних реакцій.

 

Протипоказання.

Гіперчутливість до активного компоненту або до будь-якого з допоміжних компонентів.

Гіперчутливість до інших похідних сульфонаміду (гідрохлоротіазид є похідною сульфонаміду).

Вагітність, годування груддю.

Обструкція жовчовидільних шляхів.

Тяжкі порушення функції печінки.

Тяжкі порушення функції нирок (кліренс креатиніну andlt;30 мл/хв).

Рефрактерна гіпокаліємія, гіперкальціємія.

 

Взаємодія з іншими лікарськими засобами.

Літій. При одночасному застосуванні літію з інгібіторами ангіотензинперетворюючого ферменту зареєстровано підвищення концентрації літію в плазмі та підвищення його токсичності. Є такі дуже поодинокі повідомлення і при застосуванні з антагоністами ангіотензин ІІ рецепторів. Більше того, тіазиди знижують кліренс літію, таким чином ПРАЙТОРПЛЮС може підвищувати ризик токсичності літію. Літій та ПРАЙТОРПЛЮС можуть призначатись одночасно тільки під ретельним наглядом лікаря, і не можуть бути рекомендовані. У разі нагальної необхідності такого призначення необхідно проводити ретельний моніторинг рівню літію в плазмі.

Препарати, що сприяють втраті калію та гіпокаліємії (інші діуретики, що виводять калій, проносні засоби, кортикостероїди, АКТГ, амфотерицин, карбеноксолон, пеніцилін G натрію, саліцилова кислота та похідні).

Калій-понижаючий ефект гідрохлортіазиду ослаблюється калійзберігаючим ефектом телміcартану. Однак очікується, що цей вплив гідрохлортіазиду на рівень калію у плазмі підсилюватиметися іншими лікарськими засобами, пов’язанами з втратою калію та гіпокаліємією (наприклад, інші діуретики, що виводять калій, проносні засоби, кортикостероїди, АКТГ, амфотерицини, карбеноксолони, пеніцилін G натрію, саліцилова кислота та похідні). При призначенні цих лікарських засобів разом з ПРАЙТОРПЛЮС рекомендується проводити моніторинг рівня калію у плазмі. Ці препарати можуть потенціювати ефект гідрохлортіазиду на рівень калію у сироватці крові.

Препарати, що сприяють півищенню рівня калію та індукують гіперкаліємію

( АСЕ інгібітори, калійзберігаючі діуретики, калієві добавки, замінники солі, що містять калій, циклоспорини та інші лікарські засоби, такі як гепарин натрію). При призначенні цих лікарських засобів з ПРАЙТОРПЛЮС рекомендується контролювати рівень калію у плазмі крові. Виходячи з досвіду застосування інших лікарських засобів, що пригнічують ренін-ангіотензин систему, одночасне застосування з ними може призвести до підвищення рівня калію в сироватці.

Препарати, на які може мати вплив порушення рівня калію у сироватці. Рекомендується контролювати рівень калію у сироватці та проводити ЕКГ обстеження при одночасному призначенні ПРАЙТОРПЛЮС та препаратів, на які може мати вплив порушення рівня калію (глікозиди групи дигіталісу, антиаритмічні препарати) та препаратів, які можуть індукувати тріпотіння-мерехтіння шлуночків серця (деякі антиаритмічні препарати), оскільки гіпокаліємія є фактором ризику для виникнення тріпотіння-мерехтіння шлуночків:

антиаритмічні препарати класу Іа (хінідин, гідрохінідин, дизопірамін)

антиаритмічні препарати класу ІІІ (аміодарон, соталол, дофетилід, ібутилід)

деякі антипсихотичні засоби (тіоридазин, хлорпромазин, левомепромазин, трифлюоперазин, ціамемазин, сульпірид, сультоприд, амісульприд, тіаприд, пимозид, галоперидол, дроперидол)

інші (бепридил, цисаприд, дифеманил, еритроміцин в/в, галофанрин, мізоластин, пентамідин, спарфлоксацин, терфенадин, вінкаміцин в/в).

Глікозиди з групи дигіталісу

Гіпокаліємія та гіпомагнезіємія, спричинені тіазидовими діуретиками, можуть сприяти розвитку порушень ритму серця, індукованих глікозидами з групи дигіталісу.

Інші гіпотензивні препарати

Телмісартан і гідрохлоротіазид можуть підсилювати гіпотензивний ефект інших гіпотензивних препаратів.

Алкоголь, барбітурати, наркотики або антидепресанти

Можлива ортостатична гіпотензія.

Баклофен, аміфостин

Можливе потенціювання антигіпертензивного ефекту.

Антидіабетичні препарати (пероральні та інсулін)

Може знадобитись коригування дози антидіабетичних препаратів.

Метформін

Метформін слід застосовувати з обережністю, оскільки зростає ризик лактоацидозу у звandacute;язку з можливим порушенням функції нирок на фоні прийому гідрохлортіазиду.

Холестирамінова та колестиполова смоли

Абсорбція гідрохлоротіазиду послаблюється наявністю аніонообмінних смол.

Нестероїдні протизапальні препарати

Призначення нестероїдних протизапальних препаратів може зменшити діуретичну, натрійуретичну та антигіпертензивну дії тіазидних діуретиків у деяких пацієнтів. У хворих похилого віку та дегідратованих пацієнтів існує ризик розвитку гострої ниркової недостатності, тому рекомендується контролювати функцію нирок на початку лікування.

Вазопресорні аміни (наприклад, норадреналін, дофамін)

Дія вазопресорних амінів може бути послаблена.

Недеполяризуючі міорелаксанти скелетних м’язів (наприклад, тубокурарин):

Дія недеполяризуючих міорелаксантів скелетних м’язів може бути підсилена гідрохлортіазидом.

Препарати для лікування подагри (пробеніцид, сульфінпіразон, алопуринол)

Може виникнути необхідність у корекції дози медикаментів, що сприяють виведенню сечової кислоти, через те що гідрохлортіазид може підвищити рівень сечової кислоти в сироватці крові. Може виникнути необхідність у збільшенні дози пробеніциду або сульфінпіразону. Сумісне призначення тіазиду може збільшити частоту виникнення реакцій гіперчутливості до алопуринолу.

Солі кальцію

Тіазидні діуретики можуть підвищити рівень кальцію в сироватці шляхом зменшення виділення. При необхідності призначення добавок кальцію, слід контролювати рівень кальцію в сироватці та відповідно коригувати дозу.

Бета-блокатори та діазоксид

Гіперглікемічний ефект бета-блокаторів та діазоксиду може підсилюватись при одночасному прийманні з тіазидами.

Антихолінергічні препарати (атропін, біпіриден)

Можуть збільшити біодоступність тіазидових діуретиків шляхом підвищення гастроінтестинальної моторики та швидкості вивільнення шлунка.

Амантадин

Тіазиди можуть збільшити ризик побічної дії, що спричиняє амантадин.

Цитотоксичні препарати (циклофосфамід, метатрексат), імунодепресанти

Тіазиди можуть зменшити ренальну екскрецію цитотоксичних препаратів та потенціювати їх мієлосупресивний ефект.

 

Передозування.

• Пацієнти повинні перебувати

під пильним контролем і отримувати симптоматичну та підтримуючу терапію. Терапія залежить від часу приймання таблеток та тяжкості симптомів. Рекомендовані заходи включають викликання блювання та/або промивання шлунка.В терапії передозування може бути корисним активоване вугілля. Необхідно часто контролювати рівень електролітів та креатиніну в сироватці. При виникненні гіпотензії пацієнта слід покласти на спину та надати допомогу зі швидким сольовим та об’ємним заміщенням.

При передозуванні телмісартану найбільш вірогідними проявами можуть бути гіпотензія і тахікардія; також може виникнути брадикардія.

Передозування.

• гідрохлортіазиду пов’язано зі

зниженням електролітів (гіпокаліємія, гіпохлоремія) та зневодненням внаслідок надмірного діурезу. Найбільш поширеними ознаками та симптомами передозування є нудота та сонливість. Гіпокаліємія може призвести до м’язового спазму та/або до загострення серцевої аритмії, пов’язаних з одночасним застосуванням дигіталіс глюкозидів або певних антиаритмічних препаратів.

Даних щодо передозування телміcартану у людей немає. Телміcартан не видаляється гемодіалізом. Ступінь видалення гідрохлортіазиду гемодіалізом невідомий.

 

Особливості застосування.

• /p>

Порушення функції печінки.

ПРАЙТОРПЛЮС не слід призначати пацієнтам з холестазом, біліарними обструктивними порушеннями або тяжкою печінковою недостатністю оскільки телміcартан виводиться, головним чином, з жовчю. У цих пацієнтів очікується зниження печінкового кліренсу телміcартану. Крім того, ПРАЙТОРПЛЮС слід застосовувати з обережністю у пацієнтів з порушеннями функції печінки або прогресуючого захворювання печінки, оскільки незначні зміни водно-елетролітного балансу можуть призвести до печінкової коми. Клінічний досвід застосування ПРАЙТОРПЛЮС у пацієнтів з печінковою недостатністю відсутній.

Реноваскулярна гіпертензія.

Існує підвищений ризик тяжкої гіпотензії та ниркової недостатності, якщо пацієнтів з білатеральним стенозом ренальної артерії або стенозом артерії при одній нирці лікують медичними препаратами, які впливають на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему.

Ниркова недостатність та трансплантація нирок.

ПРАЙТОРПЛЮС не слід застосовувати у пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну andlt; 30 мл/хв). Досвіду застосування ПРАЙТОРПЛЮС у пацієнтів після трансплантації нирок немає. Існує невеликий досвід застосування ПРАЙТОРПЛЮС у пацієнтів з легкою та помірною нирковою недостатністю, відповідно рекомендується періодичний моніторинг рівнів калію, креатиніну та сечової кислоти у сироватці крові. У пацієнтів з порушеною функцією нирок може виникнути азотемія, пов’язана з тіазидними діуретиками.

Зменшення внутрішньосудинного обandacute;єму циркулюючої рідини.

Симптоматична гіпотензія, особливо після першої дози, може виникати у пацієнтів з гіповолемією та гіпонатрійємією внаслідок енергійної діуретичної терапії, дієтних сольових обмежень, діареї або блювання. Перед застосуванням ПРАЙТОРплюс такі стани необхідно коригувати.

Інші ситуації, повandacute;язані з стимуляцією ренін-ангіотензин-альдостеронової системи.

У пацієнтів з судинним тонусом та функцією нирок, які залежать, головним чином, від активності ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (наприклад, у пацієнтів із тяжкою застійною серцевою недостатністю або вираженою хворобою нирок, включаючи стеноз ниркової артерії), прийом з іншими медичними препаратами, що впливають на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему, може бути пов’язаний з гострою гіпотензією, гіперазотемією, олігурією або зрідка - гострою нирковою недостатністю.

Первинний альдесторонізм.

Пацієнти з первинним гіперальдостеронізмом загалом, не реагують на антигіпертензивні медичні препарати, що діють шляхом блокади ренін-ангіотензин системи. Тому використання ПРАЙТОРплюс не рекомендується.

Стеноз аорти та мітрального клапана, обструктивна гіпертрофічна кардіоміопатія.

Як і для інших вазодиляторів, необхідна особлива обережність у пацієнтів, які страждають на стеноз аорти та мітрального клапана або обструктивну гіпертрофічну кардіоміопатію.

Метаболічні та ендокринні ефекти.

Терапія тіазидом може змінити толерантність до глюкози. У пацієнтів з діабетом може виникнути необхідність у корекції дози інсуліну або пероральних гіпоглікемічних агентів. Під час тіазидної терапії може проявитися латентний цукровий діабет. Підвищення рівню холестерину і тригліцериду пов’язано з тіазидною діуретичною терапією; однак при застосуванні ПРАЙТОРПЛЮС, що містить 12,5 мг гідрохлортіазиду, спостерігається мінімальний ефект або його відсутність.

У деяких пацієнтів, які отримують тіазидну терапію, може виникнути гіперурикемія або прояви подагри.

Електролітний дисбаланс.

Як і для всіх пацієнтів, що отримують діуретичну терапію, слід проводити періодичне визначення рівня електролітів у сироватці з відповідними інтервалами.

Тіазиди, включаючи гідрохлортіазид, можуть спричинити порушення водно-електролітного балансу (гіпокаліємія, гіпонатріємія та гіпохлоріємічний алкалоз). Ознаками порушення водно-електролітного балансу є сухість у роті, спрага, слабкість, млявість, сонливість, неспокій, біль у м’язах або судоми, м’язове стомлення, гіпотензія, олігурія, тахікардія та такі гастроінтестинальні порушення, як нудота і блювання.

Гіпокаліємія.

Зважаючи на те, що внаслідок застосування тіазидних діуретиків може розвинутися гіпокаліємія, супутня терапія телміcартаном може знизити гіпокаліємію, спричинену діуретиками. Ризик гіпокаліємії є найбільшим у пацієнтів з цирозом печінки; із значним діурезом; у тих, хто отримує неадекватний пероральний прийом електролітів, та у пацієнтів, які отримують супутню терапію кортикостероїдами або АКТГ.

Гіперкаліємія.

Навпаки, через антагонізм ангіотензин II рецепторів (АТ1), спричиненим телміcартаном - компонентом ПРАЙТОРПЛЮС, може виникнути гіперкаліємія. Однак, клінічно значуща гіперкаліємія внаслідок приймання ПРАЙТОРПЛЮС не була підтверджена, фактори ризику розвитку гіперкаліємії включають ниркову недостатність та/або серцеву недостатність, цукровий діабет. Калій-зберігаючі діуретики, калієві добавки або замінники солі, що містять калій, слід з обережністю призначати одночасно з ПРАЙТОРПЛЮС.

Гіпонатріємія та гіпохлоремія.

Немає доказів, що ПРАЙТОРПЛЮС буде зменшувати або запобігати гіпонатріємії, спричиненій діуретиками. Дефіцит хлориду загалом є легким та зазвичай не потребує лікування.

Гіперкальціємія.

Тіазиди можуть зменшити сечовиділення кальцію та спричинити періодичне і незначне підвищення рівню кальцію в сироватці за умови відсутності порушень обміну кальцію. Значна гіперкальціємія може бути ознакою прихованого гіперпаратиреозу. Слід припинити приймання тіазидів перед проведенням аналізів функції паращитоподібної залози.

Гіпомагніємія.

Тіазиди підвищують сечовиділення магнію, що може призвести до гіпомагніємії.

Сорбітол.

Рекомендованими добовими дозами ПРАЙТОРПЛЮС є 40/12,5 мг та ПРАЙТОРПЛЮС 80/12,5 мг, що містять 169 мг та 338 мг сорбітолу відповідно. Тому ПРАЙТОРПЛЮС не застосовується у хворих із спадковою непереносимістю фруктози.

Етнічні відмінності.

Як і при застосуванні інших антагоністів ангіотензину ефективність телмісартану у зменшенні кровandacute;яного тиску менша у чорношкірого населення, ніж у інших категорій населення.

Інші.

Оскільки і для будь-якого іншого антигіпертензивного агента, значне зниження тиску крові у пацієнтів із ішемічною кардіопатією або ішемічною хворобою може призвести до інфаркту міокарда або шоку.

Загальні.

Більша вірогідність виникнення реакцій гіперчутливості до гідрохлортіазиду може існувати у пацієнтів з наявністю алергії або бронхіальної астми.

При застосуванні тіазидних діуретиків є повідомлення про загострення або активацію системного червоного вовчаку

Вплив на здатність керувати автомобілем та іншими механізмами.

Дослідження впливу на здатність керувати автомобілем та використовувати механізми не проводилися. Однак, при керуванні автомобілем та використанні механізмів необхідно врахувати, що при антигіпертензивній терапії можуть виникати запаморочення або сонливість.

 

Умови та термін зберігання.

Препарат зберігають у недоступному для дітей місці, в оригінальній упаковці, щоб захистити від вологості, при кімнатній температурі (15-25°С).

Термін придатності: 3 роки.