Інструкція для медичного застосування препарату ОМЗОЛ

міжнародна та хімічна назви:

• Omeprazol;

(RS)-5-метокси-2-[[(4-метокси-3,5-диметил-піридин-2-іл)метил]-сульфініл]-1Н-бензимідазол;

основні фізико-хімічні властивості:

• прозорі тверді желатинові

капсули №2 з кишковорозчинними білими пелетами, з написами “S” і “OMZOL”;

склад:

• 1 капсула містить 20 мг

омепразолу;

 

Форма випуску.

• Капсули.

 

Фармакотерапевтична група.

• Засоби для лікування

пептичної виразки.

Інгібітори “протонного насоса”. Код АТС А02В С01.

 

Фармакологічні властивості.

• Омепразол пригнічує

фермент Н+/К+-АТФазу, відповідальний за секрецію соляної кислоти кислотними клітинами шлунка. Через таку вибіркову внутрішньоклітинну дію, незалежну від мембранних рецепторів, омепразол належить до незалежного класу інгібіторів секреції соляної кислоти, які блокують кінцеву фазу секреторного процесу.

Завдяки своєму механізму дії, Омзол зменшує не тільки базальну секрецію кислоти, але й ту секрецію, яка може бути стимульована, незалежно від виду стимулятора; він підвищує величину рН і зменшує секреторний об’єм. Як слабка основа омепразол забезпечує збагачення кислотного середовища кислотної клітини і стає ефективним як інгібітор ферменту лише після приєднання протону.

При рНandlt;4 омепразол зазнає протонування з утворенням активнішої сполуки, а саме омепразолу сульфенаміду. Час, доки він залишається в клітині, є тривалішим, ніж період напіввиведення основи омепразолу з плазми. Адекватно низьку величину рН можна виявити тільки в кислотній клітині. Цим пояснюється висока специфічність омепразолу. Омепразолу сульфенамід зв’язується з ферментом і у такий спосіб інгібує його активність.

Коли система ферменту блокується і величина рН зростає, менше препарату накопичується або перетворюється на активний метаболіт, тому що накопичення омепразолу регулюється механізмом типу зворотного зв’язку.

Фармакокінетика. Омепразол призначають у вигляді гранул з ентеросолюбільним покриттям, що містяться у желатиновій капсулі. Після перорального прийому омепразол всмоктується в тонкій кишці. Максимальні концентрації в плазмі досягаються через 1-3 год. після прийому. Кінцевий період напіввиведення з плазми становить приблизно 40 хв, а кліренс плазми – 0,3-0,6 л/хв. У деяких пацієнтів спостерігалась зменшена елімінація: період напіввиведення зріс втричі, площа AUC зросла у десять разів.

Омепразол має відносно невеликий об’єм розподілу (0,3 л/кг маси тіла), що відповідає об’єму позаклітинної води. Зв’язування з білками становить приблизно 90 %.

Як слабка основа, омепразол накопичується в кислотному середовищі системи внутрішньоклітинних каналів парієтальної клітини. В цьому кислотному середовищі омепразол приєднує протон і перетворюється на дійсно активну сполуку – сульфенамід. Ця активна сполука ковалентно зв’язується з протонним насосом (Н+/К+ АТФазою) секреторної мембрани і пригнічує її активність. Таким чином, ефект блокування кислоти є значно тривалішим, ніж час присутності основи омепразолу в плазмі. Активність пригнічення кислоти не залежить від концентрації в плазмі в жодний момент, але корелює з площею під кривою залежності концентрації в плазмі від часу (AUC).

Омепразол майже повністю метаболізується в печінці. У сечі незмінений препарат не виявляється. У плазмі виявляються сульфон, сульфід і гідроксиомепразол. Жодний з цих метаболітів не має істотного впливу на секрецію кислоти. Приблизно 80 % введеної дози екскретується у вигляді метаболітів з сечею, а 20 % - з фекаліями. Двома головними метаболітами в сечі є гідроксиомепразол і відповідна карбонова кислота.

Кінетика омепразолу у пацієнтів з нирковою недостатністю є подібною до кінетики у здорових людей. Проте, оскільки ниркова елімінація є найважливішим шляхом екскреції метаболітів омепразолу, швидкість їх елімінації спадає пропорційно ступеню порушення функції нирок. Накопичення після прийому препарату один раз на добу можна виключити.

Біодоступність омепразолу трохи зростає у пацієнтів похилого віку, тоді як елімінація з плазми уповільнюється. Однак індивідуальні величини узгоджуються з величинами для здорових людей. Немає також свідчень стосовно зниженої переносимості препарату пацієнтами похилого віку при застосуванні рекомендованих доз.

Приблизно 50 % підвищення системної біодоступності було встановлено після п’ятиденного в.в. введення 40 мг омепразолу, що можна пояснити зменшенням печінкового кліренсу.

У пацієнтів з порушеною функцією печінки кліренс омепразолу знижується, а період напіввиведення з плазми може становити 3 год. Тоді біологічна доступність може перевищити 90 %. Лікування 20 мг омепразолу на добу впродовж 4 тижнів переносилось добре. Ні омепразол, ні його метаболіти не накопичувались.

Омепразол має помірну здатність проникати через плаценту. Сумарна його концентрація у фетальній плазмі становить приблизно 20% від материнської концентрації. Препарат не накопичується у фетальних тканинах, оскільки секреція соляної кислоти встановлюється безпосередньо перед народженням. Омепразол не може накопичуватись і не активується у шлунку, а також не впливає на рівень гастрину, який загалом є підвищеним у плода перед народженням (гастрин не проникає через плаценту). Ці дані дозволяють зробити висновок, що омепразол не впливає на слизові оболонки плода.

Після орального введення 40 мкмол/кг омепразолу у дорослих щурів максимальні концентрації у плазмі досягають рівня 0,4-2,4 мкмоль/л. Період напіввиведення становить

3 год. У дуже молодих тварин (віком 12-14 днів) максимальні концентрації у плазмі при застосуванні такої самої дози становлять 15-26 мкмоль/л, а елімінація препарату дуже уповільнена.

 

Показання для застосування.

Виразкова хвороба шлунка; рефлюкс-езофагіт; для ерадикації Helicobacter pylori ( у комбінації з антибактеріальними препаратами); синдром Золінгера-Елісона; тривала профілактика рецидивів при тяжких формах рефлюкс-езофагіту; профілактика та лікування виразок шлунка і дванадцятипалої кишки, спричинених нестероїдними протизапальними препаратами (ацетилсаліцилова кислота, протиревматичні препарати).

 

Спосіб застосування та дози.

Капсули приймають внутрішньо, бажано вранці до їжі, не розжовуючи, не подрібнюючи, запиваючи достатньою кількістю рідини (можливий прийом з їжею).

При виразковій хворобі шлунка та 12-палої кишки препарат рекомендується приймати в дозі 20 мг (1 капсула) 2 рази на добу протягом 2 – 4 тижнів; при рефлюкс-езофагіті – по 20 мг (1 капсула) 2 рази на добу протягом 2- 4 тижнів.

При синдромі Золінгера-Елісона доза підбирається індивідуально. Рекомендована початкова доза становить 60 мг (3 капсули Омзолу) один раз на добу. При необхідності дозу збільшують до 80-120 мг (4-6 капсул) на добу, у такому разі її ділять на 2 прийоми.

Для профілактики та лікування виразок шлунка і дванадцятипалої кишки, спричинених нестероїдними протизапальними препаратами, препарат призначають в дозі 20 мг

(1 капсула) Омзолу 1 раз на добу протягом 4 тижнів. Коли 4-тижневого лікування недостатньо, препарат призначають ще протягом 4 тижнів.

Для ерадикації Helicobacter pylori препарат призначають у складі комбінованої терапії:

Омзол по 20 мг 2 рази на добу, амоксицилін 1 г 2 рази на добу, кларитроміцин по 0,5 г 2 рази на добу протягом 7 діб або

Омзол по 20 мг 2 рази на добу, тетрациклін 0,5 г 4 рази на добу, метронідазол по 0,5 г 3 рази на добу, вісмуту субсаліцилат (субнітрат) по 120 мг 4 рази на добу протягом 7 діб.

 

 

Побічна дія.

Кров

Повідомлялося про окремі випадки зміни картини крові, оборотної тромбопенії, та/або лейкопенії чи панцитопенії, а також агранулоцитозу. Причинний зв’язок з прийомом Омзолу не встановлено.

Шлунково-кишковий тракт

Інколи можливі діарея, запор, метеоризм (можливо з абдомінальним болем) або нудота і блювання. У більшості випадків ці симптоми зменшуються при продовженні лікування.

Дуже рідко повідомлялося про сухість у роті, запалення слизової оболонки рота, кандидоз чи панкреатит. Причинний зв’язок з прийомом Омзолу не встановлено.

У разі одночасного прийому кларитроміцину інколи спостерігалось забарвлення язика в коричнево-чорний колір. Після закінчення курсу лікування це явище зникало.

Спостерігались поодинокі випадки формування кісти залозистого тіла. Вона була доброякісною і зникала після припинення лікування.

Шкіра, волосся, нігті на руках і ногах

Інколи спостерігалися свербіж, висипи на шкірі, випадання волосся, багатоформна еритема, фоточутливість, а також гіпергідроз.

Зрідка спостерігались синдром Стівенса-Джонсона або токсичний епідермальний некроліз.

Печінка

Інколи можуть мати місце тимчасові зміни показників функції печінки, які минають після закінчення лікування.

В окремих випадках у пацієнтів з вже існуючою хворобою печінки спостерігалися гепатит з жовтяницею або без неї, печінкова недостатність, а також енцефалопатія.

Ограни чуття

Інколи можуть спостерігатися розлади зору (туман перед очима, нечіткість зору, втрата гостроти зору і дефекти поля зору), слухові розлади (наприклад, шум у вухах) або зміна смакових відчуттів. Як правило, ці розлади є оборотними.

Реакції гіперчутливості

Спостерігались в окремих випадках: кропив’янка, підвищення температури, ангіоневротичний набряк, констрикція дихальних шляхів, анафілактичний шок, алергічний васкуліт і пропасниця.

Центральна та периферична нервові системи

Інколи спостерігались підвищена стомлюваність, розлади сну, запаморочення і головний біль. Як правило, ці симптоми зменшувались при продовженні лікування.

В окремих випадках повідомлялося про сплутаність свідомості і галюцинації, здебільшого у тяжкохворих пацієнтів або пацієнтів похилого віку, а в дуже поодиноких випадках – також про депресивні чи агресивні реакції.

Інші побічні ефекти

Під час лікування інколи спостерігались периферичні набряки, але вони зникали після закінчення терапії.

Слабкість м’язів та/або біль у м’язах чи суглобах, а також оніміння спостерігались зрідка.

Описані окремі випадки гіпонатріємії, інтерстиціального нефриту та гінекомастії.

 

Протипоказання.

Омзол не слід приймати у разі відомої гіперчутливості до активного інгредієнта омепразолу чи будь-якого з неактивних інгредієнтів.

Досвіду стосовно лікування дітей немає, тому Омзол протипоказаний дітям.

Діагноз рефлюкс-езофагіту має бути підтверджений ендоскопічно. Омзол призначають для тривалого лікування рефлюкс-езофагіту лише пацієнтам, схильним до частих рецидивів і ускладнень своєї хвороби, а також тим, у кого ця хвороба не лікується адекватно курсами, що проводяться через певний час.

До початку лікування препаратом Омзол слід виключити наявність злоякісної пухлини шлунка, оскільки лікування може замаскувати симптоми і віддалити правильний діагноз.

У пацієнтів з тяжкими дисфункціями печінки під час лікування Омзолом слід контролювати рівень печінкових ферментів через регулярні інтервали часу.

До початку лікування виразки, яка виникла внаслідок застосування нестероїдних протизапальних засобів, слід відмінити препарат, що спричинив це.

Профілактика виразок, спричинених нестероїдними протизапальними препаратами, має бути обмежена відповідними групами ризику.

 

Передозування.

Симптоми: порушення зору, сонливість, збудження, припливи, головний біль, посилення потовиділення, сухість у роті, нудота, тахікардія.

Лікування: симптоматична та підтримуюча терапію. Специфічного антидоту немає.

 

Особливості застосування.

Омепразол не показаний при незначних шлунково-кишкових скаргах, наприклад, у разі “синдрому подразненого шлунка”.

У пацієнтів з виразкою шлунка чи дванадцятипалої кишки необхідно встановити статус Helicobacter pylori. Для Helicobacter pylori-позитивних пацієнтів лікування має бути сфокусованим на знищення цієї бактерії у всіх випадках, коли це можливо.

У тяжкохворих пацієнтів, особливо з нестабільним циркуляторним станом, тяжкі, незворотні розлади зору аж до сліпоти і слуху аж до повної його втрати, повідомлялись в окремих випадках, коли Омзол застосовувався у вигляді болюсної ін’єкції. Поки що причинний взаємозв’язок для таких випадків не встановлений.

Особлива увага повинна приділятися суворому дотриманню схвалених показань і рекомендованих доз при лікуванні тяжкохворих пацієнтів також і тоді, коли Омзол приймається орально. Наскільки це можливо, функції зору і слуху, а також очне дно повинні контролюватись у таких хворих до і під час прийому препарату. Омзол необхідно відмінити відразу ж після встановлення якихось змін чи порушень.

Застосування при вагітності та лактації

При вагітності і під час лактації Омзол слід застосовувати тільки в разі постановки точного діагнозу відповідно до переліку показань. Наявний – досить обмежений – досвід застосування препарату у вагітних жінок не виявив будь-яких ознак токсичних ефектів у ще ненародженої дитини.

Вплив на здатність керувати транспортним засобом і використовувати механізми

Під час лікування цим препаратом необхідний регулярний медичний нагляд. Спроможність керувати автомобілем чи працювати з технікою може бути порушеною – ця реакція є дуже індивідуальною. Більшою мірою це стосується початкового періоду лікування, заміни препаратів, а також випадків одночасного вживання алкоголю.

 

 

Взаємодія з іншими лікарськими засобами.

Омзол метаболізується головним чином через ізоензими групи 2С цитохрому-Р450 (S-мефенітоїн гідроксилаза). Екскреція діазепаму, R-варфарину і фенітоїну (активних речовин, які також метаболізуються ізоензимами групи 2С) затримується. Рекомендується передбачати регулярний моніторинг пацієнтів, які приймають антикоагулянти типу варфарину чи фенітоїн. Може статись, що необхідним буде зниження дози цих препаратів.

Не можна виключити взаємодію також з іншими лікарськими препаратами, які метаболізуються через ізоензими групи 2С цитохрому-Р450 (наприклад, гексобарбітал).

За результатами тестів, які проводились досі, омепразол не впливає на метаболізм таких речовин: алкоголь, амоксицилін, будезонід, хінідин, кофеїн, циклоспорин, диклофенак, естрадіол, лідокаїн, метопролол, метронідазол, напроксен, фенацетин, піроксикам, пропранолол, S-варфарин, теофілін.

Одночасний прийом омепразолу та кларитроміцину призводить до підвищення концентрації у плазмі обох препаратів; це також стосується й інших макролідних антибіотиків.

При одночасному застосуванні омепразолу і кларитроміцину інші ліки можна вводити з великою обережністю, особливо пацієнтам з тяжкою печінковою чи нирковою дисфункцією.

Можливо, що омепразол уповільнює (наприклад, у випадку кетоконазолу) чи прискорює (наприклад, у випадку еритроміцину) всмоктування препаратів, біодоступність яких залежить від величини рН шлункового соку.

Для профілактики та – коли неможливо відмінити лікарський препарат – також для лікування виразок шлунка і дванадцятипалої кишки, спричинених нестероїдними протизапальними препаратами, омепразол приймається одночасно з відповідним протизапальним препаратом.

Взаємний вплив на біодоступність було виключено для таких препаратів, як диклофенак, напроксен і піроксикам. У разі одночасного прийому омепразолу з нестероїдними протизапальними препаратами вплив такого комбінованого введення на інші лікарські препарати систематично не досліджувався.

Оскільки омепразол і нестероїдні протизапальні препарати мають приблизно однаковий профіль взаємодії, то слід чекати його підвищеної взаємодії і з іншими лікарськими препаратами. Це означає необхідність перевірки концентрації в сироватці інших препаратів, які приймаються одночасно з омепразолом. У такому разі можна скористатись наведеною нижче інформацією.

 

 Інші лікарські препарати
 
 
 Причина
 
 
 Наслідок
 


 
 Діазепам R-варфарин, фенітоїн
 
 
 Взаємодія з ізоензимами групи 2С цитохрому-Р450
 
 
 Уповільнена елімінація, підвищений рівень у плазмі
 


 
 Кетоконазол, ітраконазол (та інші препарати,
 всмоктування яких залежить від рН)
 
 
 Підвищення шлункового рН
 
 
  
 Уповільнене всмоктування
 


 
 Кларитроміцин, рокситроміцин, еритроміцин (можливо
 також інші макроліди)
 
 
 Зміна рН шлунка, а також змінений метаболізм у
 печінці
 
 
 Підвищена концентрація в плазмі обох препаратів;
 підвищена біодоступність 
 і триваліший період напіввиведення омепразолу
 


 
 Алкоголь,амоксицилін, будезонід, хінідин, кофеїн,
 циклоспорин, диклофенак, естрадіол, лідокаїн, метопролол, метронідазол,
 напроксен,фенацетин,піроксикам, пропранолол,S-варфарин, теофілін
 
 
  
  
 -
  
 
 
  
 Відсутність будь-яких змін в фармакокінетиці
 

 

 

Умови та термін зберігання.

Зберігати у недоступному для дітей, сухому, темному місці, при температурі 8-15°С. Термін придатності - 3 роки.