Інструкція для медичного застосування препарату ОМЕПРАЗОЛ 20

міжнародна та хімічна назви:

• Omeprazol; (RS)-5-метокси-2-[[(4-метокси-3,5-диметил-піридин-2-іл)метил]-сульфініл]-1Н-бензимідазол;

основні фізико-хімічні властивості:

• тверді желатинові капсули з

кишковорозчинними білими гранулами;

склад:

• 1

капсула містить 20 мг омепразолу;

Форма випуску.

• Капсули.

Фармакотерапевтична група.

• Засоби для лікування пептичної виразки. Інгібітори

“протонного насоса”. Код АТС А02В С01.

Фармакологічні властивості.

• Омепразол пригнічує фермент Н+/К+-АТФазу,

відповідальний за секрецію соляної кислоти кислотними клітинами шлунка. Завдяки такій вибірковій внутрішньоклітинній дії, незалежній від мембранних рецепторів, омепразол належить до незалежного класу інгібіторів секреції соляної кислоти, які блокують кінцеву фазу секреторного процесу.

Завдяки своєму механізмові дії, омепразол зменшує не тільки базальну секрецію кислоти, але й ту секрецію, яка може бути стимульована, незалежно від виду стимулятора; він підвищує величину рН і зменшує секреторний об’єм. Як слабка основа, омепразол забезпечує збагачення кислотного середовища кислотної клітини і стає ефективним як інгібітор ферменту тільки після приєднання протона.

При рНandlt;4 омепразол зазнає протонування з утворенням більш активної сполуки, а саме омепразолу сульфенаміду. Час, доки він залишається в клітині, є більш тривалим ніж період напіввиведення основи омепразолу з плазми. Адекватно низьку величину рН можна виявити тільки в кислотній клітині. Цим пояснюється висока специфічність омепразолу. Омепразолу сульфенамід зв’язується з ферментом і у такий спосіб інгібує його активність.

Коли система ферменту блокується і величина рН підвищується, менше омепразолу накопичується чи перетворюється в активний метаболіт, так що накопичення омепразолу регулюється механізмом типу зворотного зв’язку.

Фармакокінетика. Омепразол призначають у вигляді гранул з ентеросолюбільним покриттям, що містяться в желатиновій капсулі. Після перорального прийому омепразол всмоктується в тонкій кишці. Максимальні концентрації в плазмі досягаються через 1-3 год після прийому. Кінцевий період напіввиведення з плазми становить приблизно 40 хв, а кліренс плазми – 0,3-0,6 л/хв. У деяких пацієнтів спостерігалась зменшена елімінація: період напіввиведення збільшився втричі, площа AUC зросла у десять разів.

Омепразол має відносно малий об’єм розподілу (0,3 л/кг маси тіла), що відповідає об’єму позаклітинної води. Зв’язування з білками досягає близько 90 %.

Як слабка основа, омепразол накопичується в кислотному середовищі системи внутрішньоклітинних каналів парієтальної клітини. В цьому кислотному середовищі омепразол приєднує протон і перетворюється в дійсно активну сполуку – сульфенамід. Ця активна сполука ковалентно зв’язується з протонним насосом (Н+/К+ АтФазою) секреторної мембрани і пригнічує її активність. Таким чином, ефект блокування кислоти є значно тривалішим, ніж час присутності основи омепразолу в плазмі. Активність пригнічення кислоти не залежить від концентрації в плазмі в жодний момент, але корелює з площею під кривою залежності концентрації в плазмі від часу (AUC).

Омепразол майже виключно і повністю метаболізується в печінці. В сечі незмінений препарат не виявляється. В плазмі виявляються сульфон, сульфід і гідроксиомепразол. Жодний з цих метаболітів не має суттєвого впливу на секрецію кислоти. Приблизно 80 % введеної дози екскретується у вигляді метаболітів з сечею, а 20 % - з фекаліями. Двома головними метаболітами в сечі є гідроксиомепразол і відповідна карбонова кислота.

Кінетика омепразолу у пацієнтів з нирковою недостатністю є подібною до кінетики у здорових людей. Проте, оскільки ниркова елімінація є найважливішим шляхом екскреції метаболітів омепразолу, швидкість їх елімінації спадає пропорційно ступеню порушення функції нирок. Накопичення після прийому препарату один раз на добу можна виключити.

Біодоступність омепразолу злегка підвищується у пацієнтів похилого віку, тоді як елімінація з плазми уповільнюється. Однак індивідуальні величини знаходяться у погодженні з величинами для здорових людей. Немає також свідчень стосовно зниженої переносимості препарату пацієнтами похилого віку при використанні рекомендованих доз.

Приблизно 50 % підвищення системної біодоступності було встановлене після п’ятиденного внутрішньовенного введення 40 мг омепразолу, що можна пояснити зменшенням печінкового кліренсу.

У пацієнтів з порушеною функцією печінки кліренс омепразолу знижується, а період напіввиведення з плазми може досягати 3 годин. Тоді біологічна доступність може перевищити 90 %. Лікування 20 мг омепразолу на добу впродовж 4 тижнів переносилось добре. Ні омепразол, ні його метаболіти не накопичувались.

Омепразол має помірну здатність проникати через плаценту. Сумарна його концентрація у фетальній плазмі становить приблизно 20% від материнської концентрації. Препарат не накопичується в фетальних тканинах, оскільки секреція соляної кислоти встановлюється безпосередньо перед народженням. Омепразол не може накопичуватись і не активується у шлунку, а також не впливає на рівень гастрину, який загалом є підвищеним у плода перед народженням (гастрин не перетинає плаценту). Ці дані дозволяють зробити висновок, що омепразол не має впливу на слизові оболонки плода.

Показання для застосування.

Дуоденальна виразка; виразка шлунка; рефлюкс-езофагіт; синдром Золлінгера-Еллісона; тривала профілактика рецидивів при тяжких формах рефлюкс-езофагіту; профілактика та лікування виразок шлунка і дванадцятипалої кишки, спричинених нестероїдними протизапальними препаратами (ацетилсаліцилова кислота, протиревматичні препарати).

Спосіб застосування та дози.

Дуоденальна виразка

Як правило, призначають 1 капсулу Омепразолу на добу. У більшості пацієнтів дуже швидко проходить симптоматика захворювання. У більшості випадків виразка загоюється в межах 2 тижнів. Коли двотижневого лікування недостатньо, препарат призначають ще на 2 тижні.

Лікування дуоденальної виразки не повинне перевищувати 4 тижнів.

Виразка шлунка

Як правило, 1 капсула Омепразолу на добу. У більшості випадків виразка загоюється в межах 4 тижнів. Коли такого курсу лікування недостатньо, препарат призначають ще на 4 тижні.

Рефлюкс-езофагіт

Як правило, 1 капсула Омепразолу на добу. У більшісті пацієнтів симптоми захворювання зникають швидко. У більшості випадків рефлюкс-езофагіт виліковується протягом 4 тижнів. Коли чотиритижневого лікування недостатньо, препарат призначають ще на 4 тижні.

При лікуванні виразки шлунка чи рефлюкс-езофагіту не слід перевищувати 8-тижневої тривалості лікування, оскільки досвід довгострокової терапії є обмеженим.

Синдром Золлінгера-Еллісона

Дозу необхідно регулювати індивідуально. Рекомендована початкова доза становить 3 капсули Омепразолу (що відповідає 60 мг омепразолу на добу) один раз на день. Тривалість такого лікування визначається за клінічними показаннями. Більше 90 % пацієнтів з найбільш тяжкими формами цієї хвороби, які демонстрували недостатню реакцію на інші види терапії, успішно виліковувались при використанні доз від 20 до 120 мг омепразолу на добу. В разі перевищення 80 мг на добу дозу слід поділити на два прийоми. Передбачити тривалість лікування у випадку синдрому Золлінгера-Еллісона неможливо.

Довгострокова терапія для профілактики рецидиву при тяжких формах рефлюкс-езофагіту

Для профілактики рецидиву у пацієнтів з тяжким рефлюкс-езофагітом призначають 1 капсулу Омепразолу (що відповідає 20 мг омепразолу) на добу. Доза може бути збільшена до 2 капсул Омепразолу (що відповідає 40 мг омепразолу) на добу, якщо скарги поновлюються. Тривалість довгострокового лікування у пацієнтів з тяжким рефлюкс-езофагітом обмежується одним роком, оскільки безпечність цього препарату недостатньо вивчена при більш тривалому застосуванні.

При застосуванні Омепразолу довше 8 тижнів слід очікувати на розвиток гіперплазій аргірофільних клітин слизової оболонки шлунка. Можлива подальша трансформація цих змін у рак шлунку. Таким чином, необхідно ретельно зважувати користь від такого лікування з можливим ризиком.

Профілактика та лікування виразок шлунка і дванадцятипалої кишки, спричинених нестероїдними протизапальними препаратами

При лікуванні приймають, як правило, 1 капсулу Омепразолу на добу (що відповідає 20 мг омепразолу) впродовж 4 тижнів. Коли чотиритижневого лікування недостатньо, препарат призначають ще на 4 тижні. З метою профілактики виразок шлунка і дванадцятипалої кишки, що можуть бути спричинені нестероїдними протизапальними препаратами, рекомендується приймати 1 капсулу Омепразолу (відповідає 20 мг омепразолу).

Добову дозу (20 мг омепразолу) не слід перевищувати у пацієнтів з порушеною функцією нирок чи дисфункцією печінки, а також у пацієнтів похилого віку (за виключенням лікування синдрому Золлінгера-Еллісона).

Капсули слід ковтати не розжовуючи, з достатньою кількістю рідини перед їдою (вранці чи ввечері). В разі необхідності другого прийому (наприклад, коли доза понад 80 мг використовується при лікуванні синдрому Золлінгера-Еллісона), це слід робити перед вечерею.

Побічна дія.

Кров

Повідомлялось про окремі випадки зміни картини крові, оборотної тромбопенії, та/або лейкопенії чи панцитопенії, а також агранулоцитозу. Причинний зв’язок з прийомом Омепразолу не встановлено.

Шлунково-кишковий тракт

Інколи можливі діарея, запор, метеоризм (можливо з абдомінальним болем) або нудота і блювання. В більшості випадків ці симптоми зменшуються при продовженні лікування.

Дуже рідко повідомлялись про сухість в роті, запалення слизової оболонки рота, кандидоз чи панкреатит. Причинний зв’язок з прийомом Омепразолу не встановлено.

В разі одночасного прийому кларитроміцину інколи спостерігалось забарвлення язика в коричнево-чорний колір. Після закінчення курсу лікування це явище зникало.

Спостерігались надзвичайно рідкісні випадки формування кісти залозистого тіла. Вона була доброякісною і зникала після припинення лікування.

Шкіра, волосся, нігті на руках і ногах

Інколи спостерігались свербіж, висипки на шкірі, випадення волосся, багатоформна еритема, фоточутливість, а також гіпергідроз.

Зрідка спостерігались синдром Стівенса-Джонсона або токсичний епідермальний некроліз.

Печінка

Інколи можуть мати місце тимчасові зміни показників функції печінки, які зникають після закінчення лікування.

В окремих випадках у пацієнтів з вже існуючою хворобою печінки спостерігались гепатит з жовтяницею чи без неї, печінкова недостатність, а також енцефалопатія.

Ограни чуття

Інколи можуть траплятись розлади зору (туман перед очима, нечітке бачення, втрата гостроти зору і дефекти поля зору) і слухові розлади (наприклад, шум у вухах) або зміна смакових відчуттів. Як правило, ці розлади є оборотними.

Реакції гіперчутливості

Наступне спостерігалось в окремих випадках: кропив’янка, підвищення температури, ангіоневротичний набряк, констрикція дихальних шляхів, анафілактичний шок, алергічний васкуліт і пропасниця.

Центральна та периферична нервові системи

Інколи спостерігались підвищена стомлюваність, розлади сну, запаморочення і головний біль. Як правило, ці симптоми зменшувались при продовженні лікування.

В окремих випадках повідомлялось про сплутаність свідомості і галюцинації, здебільшого у тяжкохворих пацієнтів чи пацієнтів похилого віку, а в надзвичайно рідкісних випадках – також про депресивні чи агресивні реакції.

Інші побічні ефекти

Під час лікування інколи спостерігались периферичні набряки, але вони зникали після закінчення терапії.

Слабкість м’язів та/або біль у м’язах чи суглобах, а також оніміння спостерігались зрідка.

Описані окремі випадки гіпонатріємії, інтерстиціального нефриту та гінекомастії.

Протипоказання.

Омепразол не слід приймати у випадках відомої гіперчутливості до активного інгредієнта Омепразолу чи будь-якого з неактивних інгредієнтів.

Досвіду стосовно лікування дітей немає; тому Омепразол протипоказаний дітям.

Діагноз рефлюкс-езофагіту має бути підтверджений ендоскопічно. Омепразол слід використовувати для довготривалого лікування рефлюкс-езофагіту тільки у пацієнтів, що мають схильність до частих рецидивів і ускладнень своєї хвороби, а також у тих, у кого ця хвороба не лікується адекватно курсами, що проводяться через певний інтервал часу.

До початку лікування препаратом Омепразол слід виключити наявність злоякісної пухлини шлунка, оскільки лікування може замаскувати симптоми і віддалити правильний діагноз.

У пацієнтів з тяжкими дисфункціями печінки під час лікування Омепразолом слід контролювати рівень печінкових ферментів через регулярні інтервали часу.

До початку лікування виразки, яка виникла внаслідок застосуання нестероїдних протизапальних засобів слід відмінити препарат, що спричинив до цього.

Профілактика виразок, спричинюваних нестероїдними протизапальними препаратами, має бути обмежена відповідними групами ризику.

Передозування.

Інформація щодо симптомів передозування Омепразолу у людини відсутня. Високі одноразові (до 160 мг) і добові (до 360 мг) дози Омепразолу, а також внутрішньовенні дози (одноразові до 80 мг і добові - до 200 мг або 520 мг за три доби) переносились без побічних ефектів.

Лікування Крім моніторингу дихання і стану циркуляції крові згідно з загальними правилами лікування інтоксикації, немає особливих рекомендацій щодо терапевтичних заходів.

Особливості застосування.

Омепразол не є показаним при незначних шлунково-кишкових розладах, наприклад, у разі “синдрому подразненого шлунка”.

У пацієнтів з виразкою шлунка чи 12-палої кишки необхідно встановити статус Helicobacter pylori. Для Helicobacter pylori-позитивних пацієнтів лікування має бути сфокусованим на знищенні цієї бактерії у всіх випадках, коли це можливо.

У тяжкохворих пацієнтів, особливо з нестабільним циркуляторним станом, тяжкі, незворотні розлади зору аж до сліпоти і слуху аж до повної його втрати повідомлялись в окремих випадках, коли Омепразол застосовувався у вигляді болюсної ін’єкції. До сьогодні причинний взаємозв’язок для таких випадків не встановлений.

Тим не менш, особлива увага повинна приділятись суворому дотриманню схвалених показань і рекомендованих доз при лікуванні тяжкохворих пацієнтів також і тоді, коли омепразол приймається перорально. Наскільки це можливо, функції зору і слуху, а також очне дно повинні контролюватись у таких хворих до і під час прийому препарату. Омепразол необхідно відмінити відразу ж після встановлення якихось змін чи порушень.

Застосування при вагітності та лактації

При вагітності і під час лактації Омепразол слід застосовувати тільки в разі постановки точного діагнозу відповідно до переліку показань. Наявний – досить обмежений – досвід застосування препарату у вагітних жінок не виявив будь-яких ознак токсичних ефектів у ще ненародженої дитини.

Вплив на здатність керувати транспортним засобом і використовувати механізми

Під час лікування цим препаратом необхідним є регулярний медичний нагляд. Спроможність керувати автомобілем чи працювати з технікою може бути порушеною – ця реакція є дуже індивідуальною. Більшою мірою це стосується початкового періоду лікування, заміни препаратів, а також випадків одночасного вживання алкоголю.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами.

Омепразол метаболізується головним чином через ізоензими групи 2С цитохрому-Р450 (S-мефенітоїн гідроксилаза). Екскреція діазепаму, R-варфарину і фенітоїну (активних речовин, які також метаболізуються ізоензимами групи 2С) затримується. Рекомендується передбачати регулярний моніторинг пацієнтів, які приймають антикоагулянти типу варфарину чи фенітоїн. Може статись, що необхідним буде зниження дози цих препаратів.

Не можна виключити взаємодію також з іншими лікарськими препаратами, які метаболізуються через ізоензими групи 2С цитохрому-Р450 (наприклад, гексобарбітал).

За результатами тестів, проведених до сьогодні, омепразол не впливає на метаболізм наступних речовин: алкоголь, амоксицилін, будезонід, хінідин, кофеїн, циклоспорин, диклофенак, естрадіол, лідокаїн, метопролол, метронідазол, напроксен, фенацетин, піроксикам, пропранолол, S-варфарин, теофілін.

Одночасний прийом омепразолу та кларитроміцину призводить до підвищення концентрації в плазмі обох препаратів; це також стосується й інших макролідних антибіотиків.

При одночасному застосуванні омепразолу і кларитроміцину інші ліки можна вводити з великою обережністю, особливо пацієнтам з тяжкою печінковою чи нирковою дисфункцією.

Можливо, що омепразол уповільнює (наприклад, у випадку кетоконазолу) чи прискорює (наприклад, у випадку еритроміцину) всмоктування препаратів, біодоступність яких залежить від величини рН шлункового соку.

Для профілактики та – коли неможливо відмінити лікарський препарат – також для лікування виразок шлунка і дванадцятипалої кишки, спричинених нестероїдними протизапальними препаратами, омепразол приймається одночасно з відповідним протизапальним препаратом.

Взаємний вплив на біодоступність було виключено для таких препаратів, як диклофенак, напроксен і піроксикам. В разі одночасного прийому омепразолу з нестероїдними протизапальними препаратами вплив такого комбінованого введення на інші лікарські препарати систематично не досліджувався.

Оскільки омепразол і нестероїдні протизапальні препарати мають приблизно однаковий профіль взаємодії, то слід чекати його підвищеної взаємодії і з іншими лікарськими препаратами. Це означає необхідність перевірки концентрації в сироватці інших препаратів, які приймаються одночасно з омепразолом. В цьому випадку можна скористатись наведеною нижче інформацією.

 Інші лікарські препарати
 
 
 Причина
 
 
 Наслідок
 


 
 Діазепам R-варфарин, фенітоїн
 
 
 Взаємодія з ізоензимами групи 2С цитохрому-Р450
 
 
 Уповільнена елімінація, підвищений рівень в плазмі
 


 
 Кетоконазол, ітраконазол (та інші препарати, всмоктування яких
 залежить від рН)
 
 
 Підвищення шлункового рН
 
 
 
 Уповільнене всмоктування
 


 
 Кларитроміцин, рокситроміцин, еритроміцин (можливо також інші
 макроліди)
 
 
 Зміна рН шлунка, а також змінений метаболізм в печінці
 
 
 Підвищена концентрація в плазмі обох препаратів; підвищена
 біодоступність і більш тривалий період напіввиведення омепразолу
 


 
 Алкоголь, амоксицилін, будезонід, хінідин, кофеїн, циклоспорин, диклофенак,
 естрадіол, лідокаїн, метопролол, метронідазол, напроксен, фенацетин,
 піроксикам, пропранолол, S-варфарин, теофілін
 
 
 
 
 -
 
 
 
 
 Відсутність будь-яких змін в фармакокінетиці
 

Умови та термін зберігання.

Зберігати при кімнатній температурі, у сухому, захищеному від світла, недоступному для дітей місці. Термін придатності - 2 роки.