Інструкція для медичного застосування препарату МІНІДІАБ®

міжнародна та хімічна назви:

• glipizide;

1-циклогексил-3-{4-[2-(5-метилпіразин-2-карбоксамідо)-етил]бензолсульфоніл}сечовина;

основні фізико-хімічні властивості:

• білі, круглі, двоопуклі таблетки із

нанесеною з обох боків лінією розлому;

склад:

• 1 таблетка містить гліпізиду 5 мг;

допоміжні речовини: лактози моногідрат, крохмаль кукурудзяний, целюлоза мікрокристалічна, кислота стеаринова.

Форма випуску.

• Таблетки.

Фармакотерапевтична група.

• Пероральні гіпоглікемічні препарати. Похідні

сульфонілсечовини. Код ATC A10B B07.

Фармакологічні властивості.

• Фармакодинаміка. Препарат є пероральним

протидіабетичним засобом з високою гіпоглікемічною активністю, що належить до класу похідних сульфонілсечовини. Гліпізид знижує цукор крові шляхом стимуляції and#946;-клітин підшлункової залози до продукції інсуліну як відповідь на їжу. При недостатньому надходженні їжі рівень інсуліну не підвищується навіть при довготривалому прийомі гліпізиду. Як правило, ефект препарату збільшується після 6 місяців прийому. Інсулінотропна відповідь на їжу у хворих на діабет відбувається протягом 30 хвилин після перорального прийому гліпізиду, але підвищене продукування інсуліну не зберігається поза часом прийому їжі. Існують також докази, що екстрапанкреатична активність гліпізиду потенціює дію інсуліну і цей ефект складає значний компонент активності препарату.

Контроль рівня глюкози у крові після прийому гліпізиду зберігається до 24 годин, навіть при тому, що рівень препарату в плазмі крові на цей час значно знижений.

Після прийому разової дози гліпізиду вплив на рівень цукру в крові триває до 24 годин, навіть якщо в цей час рівень препарату в плазмі значно зменшується в порівнянні з піковими концентраціями.

У деяких пацієнтів препарати сульфонілсечовини, в тому числі і гліпізид, можуть бути не ефективними або ефективність їх поступово втрачається. Навпаки, гліпізид може бути ефективним у деяких пацієнтів, у яких відсутній або втрачений ефект від застосування інших препаратів сульфонілсечовини.

Застосування гліпізиду ефективно зменшує вміст цукру в крові без несприятливого впливу на концентрацію ліпопротеїдів у хворих на цукровий діабет 2-го типу. Такі прояви добре корелювали зі зниженням рівня цукру в крові натще.

Фармакокінетика. Препарат повністю і швидко всмоктується у кишечнику. Пікова концентрація в плазмі крові досягається протягом 1 – 3 годин після прийому разової дози. Період напіввиведення коливається в межах 2 – 4 годин у здорових пацієнтів при внутрішньовенному або пероральному введенні.

Метаболічні і екскреторні характеристики є подібними при цих двох шляхах введення, що вказує на невелике значення метаболізму першого шляху. Гліпізид не акумулюється в плазмі при тривалому пероральному застосуванні. Загальна абсорбція і розподіл після перорального застосування у здорових добровольців не залежали від прийому їжі, але абсорбція сповільнювалася до 40 хвилин. Таким чином, у хворих на діабет гліпізид виявляв більшу активність тоді, коли застосовувався за 30 хвилин до їди, ніж при застосуванні під час їди. Зв’язування з білками плазми в дослідженнях у здорових добровольців, які отримували гліпізид перорально або внутрішньовенно, становило 98 – 99% через годину після прийому. Об’єм розподілу гліпізиду після внутрішньовенного застосування становив 11 літрів, що свідчить про розподіл у позаклітинній рідині. В авторадіографічних дослідженнях у мишей гліпізид та його метаболіти не визначалися ні в головному та спинному мозку самців і самок, ні в плодах вагітних самок. Однак в іншому дослідженні невелика радіоактивність визначалась у зародках щурів, які отримували мічений препарат.

Метаболізм гліпізиду є екстенсивним і відбувається в основному в печінці. Первинними метаболітами є неактивні гідроксильовані продукти і полярні кон’югати, які виділяються в основному із сечею. В сечі визначається менше 10% незміненого гліпізиду.

Показання для застосування.

• Інсулінонезалежний діабет, що не піддається

лікуванню лише дієтою.

Спосіб застосування та дози.

• Як і для інших гіпоглікемічних лікарських

засобів, доза повинна добиратися індивідуально, залежно від клінічної картини захворювання.

Короткотривалий курс терапії Мінідіабом може бути достатнім протягом періодів загострення захворювання у пацієнтів, які звичайно знаходяться на дієті.

Як правило, Мінідіаб слід приймати приблизно за 30 хвилин до їди для досягнення найбільшого впливу на постпрандіальну (що виникає після їжі) гіперглікемію.

Початкова доза. Рекомендована початкова доза становить 5 мг на добу; препарат рекомендується приймати перед сніданком або обідом. Для пацієнтів похилого віку та хворих, для яких існує небезпека гіпоглікемії, початкова доза може становити 2,5 мг на добу.

Добір дози. Добір необхідної дози здійснюється з кратністю 2,5 або 5 мг, згідно з результатами контролю рівня цукру в крові. Між етапами добору дози повинно минути, як мінімум, кілька днів.

Для деяких пацієнтів може бути ефективним прийом препарату один раз на добу. Максимальна рекомендована доза для одноразового прийому становить 15 мг. Якщо ця доза недостатня, може бути ефективним застосування препарату у кілька прийомів. Як правило, дози більше 15 мг повинні бути поділені на кілька прийомів. Денна доза 30 мг або більше повинна прийматись у два прийоми, особливо при довготривалому курсі лікування.

Звичайно рівень цукру в крові може контролюватися дозами від 2,5 до 30 мг Мінідіабу (від andfrac12; до 6 таблеток на добу). Максимальна добова доза становить 40 мг.

Застосування для лікування дітей. Безпека й ефективність застосування препарату для лікування дітей не були підтверджені відповідними дослідженнями.

Застосування для лікування пацієнтів похилого віку та хворих з груп ризику. Щоб зменшити ймовірність гіпоглікемії та гіпоглікемічних реакцій у хворих із груп ризику, особливо у літніх пацієнтів, виснажених хворих, при недостатньому харчуванні, при порушенні травлення, при послабленні функції нирок або печінки, початкове дозування і дозування при тривалому прийомі слід добирати з обережністю.

Застосування для лікування хворих, які отримують інсулін. Як і для інших препаратів сульфонілсечовини, більшість пацієнтів може бути переведена з інсуліну на Мінідіаб з дотриманням таких рекомендацій:

хворим, які приймають до 20 одиниць інсуліну на добу, інсулін може бути відмінений, а Мінідіаб призначають у звичайних дозах. Між етапами добору дози повинно збігти кілька днів;

для хворих, які отримують інсулін у дозі більше 20 одиниць, рекомендується зменшення щоденної дози інсуліну на 50% та призначення Мінідіабу у звичайних дозах; однак подальше зниження дози інсуліну від початку лікування повинно здійснюватись на основі даних терапевтичної відповіді та лабораторного контролю рівня цукру в крові. Між етапами добору дози повинно збігти кілька днів;

під час заміни одного лікарського засобу на інший хворі повинні здійснювати періодичний контроль рівня цукру в крові. Пацієнтів слід проінструктувати стосовно дій у випадку відхилення цього показника від норми. В окремих випадках, особливо коли пацієнт одержував більше 40 одиниць інсуліну на добу, доцільно розглянути питання про госпіталізацію на період переходу з одного лікарського засобу на інший.

Застосування для лікування хворих, які раніше приймали пероральні гіпоглікемічні препарати. Як правило, не потрібно особливого періоду переходу на застосування Мінідіабу. Такі хворі потребують пильного спостереження (1 – 2 тижні), й іноді бажано витримати паузу між закінченням попереднього лікування (особливо при використанні препаратів пролонгованої дії, наприклад при переході з хлорпропаміду) і початком терапії Мінідіабом.

Комбінована терапія. При додаванні до Мінідіабу інших пероральних препаратів для комбінованої терапії препарат повинен використовуватись у мінімально рекомендованих дозах. Потрібний ретельний нагляд лікаря для виключення гіпоглікемії. При комбінованій терапії слід враховувати рекомендації щодо застосування інших пероральних засобів.

При додаванні Мінідіабу до інших пероральних антидіабетичних засобів початкова доза Мінідіабу може становити 5 мг. Пацієнтам, які більш чутливі до гіпоглікемічних засобів, може бути призначена більш низька доза. Добір дози повинен бути клінічно обґрунтованим.

Побічна дія.

• Більшість випадків небажаних явищ на фоні прийому

препарату були дозозалежними і мали минущий характер. Однак накопичений на сьогодні клінічний досвід свідчить про те, що при прийомі похідних сульфонілсечовини можуть мати місце тяжкі реакції гіперчутливості, аж до летальних випадків.

Порушення з боку системи крові та лімфатичної системи: агранулоцитоз, лейкопенія, тромбоцитопенія, панцитопенія, гемолітична анемія. Повідомляли про апластичну анемію при застосуванні інших похідних сульфонілсечовини.

Порушення з боку обміну речовин: гіпоглікемія, гіпонатріємія. Повідомляли про дисульфрамоподібні реакції для інших похідних сульфонілсечовини.

Порушення з боку нервової системи та психіки: дезорієнтація в просторі і часі*, запаморочення*, сонливість*, головний біль*, тремор*.

Порушення з боку органів зору: порушення зору такі, як затьмареність зору*, диплопія*, погіршання гостроти зору*.

Порушення з боку травного тракту: нудота, діарея, запор, гастралгія. Вираженість таких проявів є дозозалежною, і вона може зменшуватись або зникати при поділі або зменшенні дози. Біль у животі, блювання.

Порушення з боку гепатобіліарної системи: холестатична жовтяниця, послаблення функції печінки, гепатит. Слід припинити застосування Мінідіабу при появі холестатичної жовтяниці. Печінкова порфірія, шкірна порфірія.

Порушення з боку шкіри та придатків: алергічні прояви, такі як еритема, кореподібні або макулопапулярні реакції, кропив’янка, свербіж, екзема. Ці прояви часто зникають навіть при продовжені застосування препарату. Однак, якщо симптоми не зникають, застосування препарату слід припинити. Як і при прийомі інших похідних сульфонілсечовини, можуть виникати реакції фотосенсибілізації.

Інші: нездужання*, легкі і помірні підвищення рівнів АсАТ, ЛДГ, лужної фосфатази, азоту сечовини, креатиніну. Зв’язок таких проявів із застосуванням Мінідіабу є недостовірним і рідко супроводжується клінічними проявами.

• - зазначені прояви звичайно є транзиторними і не вимагають припинення

терапії, однак вони можуть бути симптомами гіпоглікемії.

Протипоказання.

• Як і інші похідні сульфонілсечовини, Мінідіаб

протипоказаний при таких станах:

підвищена індивідуальна чутливість до гліпізиду або до інших компонентів препарату;

інсулінозалежний діабет 1-го типу;

діабетичний кетоацидоз;

діабетична кома.

Передозування.

• гліпізиду може спричинити

гіпоглікемію. У випадку незначної гіпоглікемії (без порушень нервової діяльності та втрати свідомості) призначаються препарати глюкози, коригуюче харчування при постійному моніторингу стану пацієнта. Моніторинг повинен продовжуватися, доки лікар не буде впевнений, що пацієнт знаходиться у безпеці. У випадку порівняно рідких тяжких гіпоглікемічних реакцій, при виникненні порушень нервової діяльності, нападів, а також при виникненні коми необхідна негайна допомога, яку надають у стаціонарних умовах. Якщо гіпоглікемічна кома діагностована чи підозрюється, пацієнту потрібно швидко ввести внутрішньовенно концентрований (50%) розчин глюкози. Ця терапія повинна супроводжуватися інфузією розведеного (10%-го) розчину глюкози в кількості, що забезпечує рівень глюкози в крові на рівні більше ніж 100 мг/дл (5,55 ммоль/л). Пацієнти повинні бути під наглядом мінімум 24 - 48 годин, і залежно від статусу пацієнта в цей час лікар повинний вирішити, чи потрібно здійснювати подальший контроль. Кліренс гліпізиду може бути уповільнений у пацієнтів із захворюваннями печінки. Через значне зв’язування гліпізиду з білками діаліз може бути неефективним.

Особливості застосування.

• Гіпоглікемія. Всі препарати групи

сульфонілсечовини, включаючи Мінідіаб, здатні індукувати серйозні гіпоглікемічні стани, що може призвести до коми; ці ускладнення можуть вимагати негайної госпіталізації. Пацієнти з гіпоглікемічним станом повинні одержати відповідну терапію глюкозою та залишатись під наглядом лікаря 24 - 48 годин.

Належний відбір пацієнтів, добір дозування, суворе виконання інструкції важливі для запобігання випадкам гіпоглікемії. Регулярне та своєчасне харчування з використанням їжі, що містить достатню кількість вуглеводів, має суттєве значення для запобігання випадкам гіпоглікемії, які можливі при недостатньому, незбалансованому або нерегулярному харчуванні.

Захворювання нирок або печінки може вплинути на розподіл гліпізиду, можуть також мати місце зміни в глюконеогенній активності; ці фактори призводять до збільшення ризику серйозних гіпоглікемічних реакцій. Літні, виснажені, пацієнти з недостатнім харчуванням, особи з недостатністю надниркових залоз або гіпофіза є особливо схильними до виникнення гіпоглікемії під дією відповідних препаратів. Діагностика гіпоглікемії може бути складною у пацієнтів літнього віку, а також у пацієнтів, яким призначена терапія бета-адреноблокаторами. Ускладнення у вигляді гіпоглікемії більш імовірні, коли спостерігається недостатня калорійність харчування, після серйозного або тривалого фізичного навантаження, після вживання алкоголю, а також коли застосовується більше одного препарату, що знижує рівень глюкози в крові.

Втрата контролю рівня глюкози в крові. При травмах, після хірургічних втручань, при інфекційних або пропасних станах рівень глюкози в крові може дестабілізуватись і виникнути необхідність припинити застосування Мінідіабу та призначити інсулін.

Ефективність будь-якого перорального гіпоглікемічного препарату, включаючи Мінідіаб, у багатьох пацієнтів зменшується через деякий час. Це може відбутися через прогресування діабету або зменшення чутливості до препарату. Це явище відоме як вторинна неефективність лікування, яку слід відрізняти від первинної неефективності, при якій препарат є неефективним для даного пацієнта від початку лікування. Перед встановленням факту вторинної неефективності повинні бути перевірені адекватність регулювання дози і збалансованість дієти.

Лабораторні тести. Слід періодично перевіряти рівень глюкози в крові. Тести глікозилюрованого гемоглобіну повинні проводитись згідно з діючими стандартами та нормативами.

Захворювання нирок і печінки. Фармакокінетичні і/чи фармакодинамічні властивості Мінідіабу можуть відрізнятись у пацієнтів з послабленими функціями нирок або печінки. Гіпоглікемія у таких пацієнтів має схильність до більш тривалого перебігу, що вимагає відповідної корекції в лікуванні.

Інформація для пацієнтів. Ризик виникнення гіпоглікемії, її симптоми і лікування, а також умови, що сприяють її розвитку, потрібно пояснити пацієнтам та їх родичам. Слід також пояснити суть можливої первинної та вторинної неефективності препарату.

Пацієнти повинні бути інформовані щодо потенційних ризиків і переваг Мінідіабу і альтернативних видів терапії. Слід також інформувати про важливість правильного харчування, регулярних фізичних вправ і систематичного контролю рівня глюкози в крові.

Вагітність і лактація.

Експериментальні дослідження довели наявність незначних фетотоксичних ефектів гліпізиду (дослідження репродуктивної токсичності на щурах). Тератогенні ефекти у дослідженнях на щурах і кролях не були виявлені.

Мінідіаб може використовуватись під час вагітності лише тоді, коли потенційна користь перевищує потенційний ризик для плода.

Оскільки дані досліджень свідчать, що нефізіологічні рівні глюкози в крові протягом вагітності корелюють з більш високою частотою уроджених відхилень та аномалій розвитку, більшість експертів рекомендують, щоб інсулін використовувався під час вагітності з метою забезпечити рівень глюкози в крові максимально близьким до нормального рівня.

Повідомлялось про тривалу серйозну гіпоглікемію (4-10 днів) у немовлят, народжених від матерів, які одержували препарати сульфонілсечовини під час вагітності. Якщо Мінідіаб використовується під час вагітності, прийом препарату повинен бути припинений принаймні за один місяць до очікуваної дати народження дитини. При цьому призначаються інші засоби, які застосовуються при діабеті, з метою підтримки нормального рівня глюкози у крові.

Хоча остаточно не встановлено, чи виділяється гліпізид у жіночому молоці, деякі препарати сульфонілсечовини можуть виділятися з жіночим молоком. Оскільки може існувати ризик гіпоглікемії у дитини, яка вигодовується груддю, рішення про відміну препарату треба прийняти, враховуючи дозування та важливість препарату для матері. Якщо препарат відмінено, а дієти недостатньо, щоб підтримувати необхідний рівень глюкози в крові, слід розглянути можливість призначення терапії інсуліном.

Вплив на здатність керувати автомобілем і працювати з механізмами.

Вплив гліпізиду на здатність керувати автомобілем та експлуатувати механізми не був вивчений, однак немає ніяких доказів, щоб підтвердити, що гліпізид може впливати на здатність керувати автомобілем та експлуатувати механізми. Однак пацієнти повинні знати про ознаки гіпоглікемії і бути обережними при керуванні автомобілем і використанні механізмів.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами.

• Нижченаведені препарати, ймовірно, можуть

збільшити гіпоглікемічний ефект.

Міконазол: збільшення гіпоглікемічного ефекту, можливо, до симптомів гіпоглікемії, аж до стану коми.

Флуконазол: опубліковані випадки гіпоглікемії після паралельного прийому гліпізиду і флуконазолу; ефект, можливо, є результатом збільшення періоду напівжиття гліпізиду.

Нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ) (наприклад фенілбутазон): збільшення гіпоглікемічного ефекту препаратів сульфонілсечовини (зміни в зв’язуванні похідних сульфонілсечовини з білками плазми і/чи уповільнення елімінації сульфонілсечовини та її похідних).

Саліцилати (ацетилсаліцилова кислота): збільшення гіпоглікемічного ефекту високими дозами ацетилсаліцилової кислоти (гіпоглікемічна дія ацетилсаліцилової кислоти).

Етиловий спирт: збільшення гіпоглікемічної реакції, аж до гіпоглікемчної коми.

Бета-блокатори: всі бета-блокатори маскують деякі симптоми гіпоглікемії, наприклад відчуття серцебиття і тахікардію. Більшість некардіоселективних бета-блокаторів збільшує вираженість гіпоглікемії.

Інгібітори ангіотензинконвертуючого ферменту: застосування цих засобів може призвести до збільшення гіпоглікемічного ефекту у хворих на діабет, які приймають препарати групи сульфонілсечовини, включаючи Мінідіаб, тому може бути необхідним зниження доз Мінідіабу.

Антагоністи Н2-рецепторів: використання лікарських засобів цієї групи (наприклад, циметидину) може потенціювати гіпоглікемічні ефекти препаратів групи сульфонілсечовини, включаючи Мінідіаб.

Гіпоглікемічний ефект препаратів групи сульфонілсечовини взагалі може також бути потенційований інгібіторами моноаміноксидази і лікарськими засобами, що мають високий рівень зв’язування з білками типу сульфонамідів, хлорамфеніколу, пробенециду і кумаринів. Для запобігання гіпоглікемії (чи втрати контролю рівня глюкози в крові) при застосуванні або припиненні застосування Мінідіабу хворі потребують нагляду.

Дослідження зв’язування з білками плазми людини in vitro свідчать, що гліпізид має інший механізм зв’язування, ніж толбутамід, і він не взаємодіє із саліцилатом або дикумаролом. Однак ці дані слід екстраполювати в клінічну практику з певними застереженнями при сумісному використанні гліпізиду та зазначених лікарських засобів.

Нижченаведені лікарські засоби можуть спричинити гіперглікемію.

Фенотіазини (наприклад хлорпромазин) у високих дозах (andgt; 100 мг хлорпромазину на добу): підвищення рівня глюкози в крові (зниження продукування інсуліну).

Кортикостероїди: підвищення рівня глюкози в крові.

Симпатоміметики (наприклад ритодрин, сальбутамол, тербуталін): підвищення рівня глюкози в крові через порушення стимуляції бета-2-адренорецепторів.

Інші лікарські засоби, що можуть спричинити гіперглікемію і призвести до втрати контролю за рівнем глюкози у крові, включають тіазиди та інші сечогінні засоби, гормони щитовидної залози, естрогени, прогестогени, пероральні контрацептиви, фенітоїн, нікотинову кислоту, блокатори кальцієвих каналів, а також ізоніазид. Для запобігання гіпоглікемії (чи втрати контролю рівня глюкози в крові) при застосуванні або припиненні застосування Мінідіабу хворі потребують нагляду.

Умови та термін зберігання.

• Зберігати в недоступному для дітей місці при

температурі 15 - 25 °С.

Термін придатності – 5 років.