Інструкція для медичного застосування препарату ЛОРІКАЦИН

міжнародна та хімічна назви:

• амікацин;

N-[4-аміно-2-(S)-гідроксибутирил]-О-6-аміно-6-дезокси-a-D-глюкопіранозил(1®4)]-О- [3-аміно-3-дезокси-a-D-глюкопіранозил(1®6)]-2-дезокси-D-стрептаміну дисульфат;

основні фізико-хімічні властивості:

• прозорий, від безбарвного до жовтуватого

кольору, без запаху розчин;

склад:

• 1 мл розчину містить амікацину (у вигляді амікацину

сульфату) 50 мг або 250 мг;

допоміжні речовини: натрію цитрат дигідрат, натрію метабісульфат, кислота сірчана 30%, вода для ін’єкцій.

Форма випуску.

• Розчин для ін’єкцій.

Фармакотерапевтична. Антибактеріальні засоби для системного застосування. Антибіотики-аміноглікозиди. Код АТС J01GB06.

Фармакологічні властивості.

• Фармакодинаміка. Амікацин активно проникає

крізь бактеріальну клітинну мембрану. Необоротно зв’язується з одним або більше специфічним рецепторним протеїном із 30S субодиницею бактеріальної рибосоми і взаємодіє з початковим комплексом між переносником РНК і 30S субодиницею. ДНК не може бути прочитана, тому виробляючи нефункціональні протеїни, полірибосоми розщеплюються і втрачають здатність синтезувати протеїн. Це виявляється в прискореному транспортуванні аміноглікозидів, підвищуючи кількість розривів у бактеріальних цитоплазматичних мембранах, що приводить до загибелі клітини. Амікацин має бактеріцидні властивості, тоді як більшість інших антибіотиків, що взаємодіють з протеїновим синтезом, є бактеріостатичними.

До спектра дії амікацину входять аеробні грамнегативні бактерії та деякі грампозитивні мікроорганізми. Він майже не активний проти анаеробних бактерій.

Антибактеріальна дія аміноглікозидів проти різних штамів мікроорганізмів коливається. Амікацин активний проти грамнегативних бактерій, таких як Pseudomonas species, Escherichia coli, Proteus, Providencia species, Klebsiella, Enterobacter, Serratia species, Acinetobacter species. Амікацин виявляє активність при стафілококових інфекціях, і його за деяких умов можна застосовувати як базову терапію при лікуванні відомих або підозрюваних хворобах, спричинених чутливими штамами стафілококів у пацієнтів з алергією на інші антибіотики, та при змішаних стафілококово-грамнегативних інфекціях.

Фармакокінетика. Швидко всмоктується після внутрішньом’язового введення. Максимальна концентрація досягається через 1 годину після введення препарату, терапевтичні концентрації амікацину зберігаються протягом 10–12 год. Після внутрішньовенного краплинного введення концентрація препарату в плазмі крові перевищує ту, що спостерігається при внутрішньом’язовому введенні, максимальна концентрація досягається через 30 хв. Терапевтична концентрація амікацину зберігається протягом 10–12 год. Розподілення. Амікацин розподіляється у легенях, печінці, міокарді, селезінці, кістковій тканині, плевральному та перитонеальному ексудатах, синовіальній рідині, бронхіальному секреті, жовчі. Вибірково накопичується у кірковому шарі нирок. Амікацин проникає крізь гематоенцефалічний бар’єр у спинномозкову рідину. Амікацин проникає крізь плацентарний бар’єр і виявляється в крові плода та амніотичній рідині.

Виведення. Період напіввиведення в плазмі крові становить 2,2 – 2,5 год. Зв’язування з білками крові становить andlt;10%. Виводиться у незміненому вигляді нирками шляхом клубочкової фільтрації, утворюючи високу концентрацію в сечі.

У хворих з порушенням видільної функції нирок виведення амікацину уповільнюється, що призводить до збільшення його концентрації у плазмі крові.

Показання для застосування.

• Захворювання, які спричинені чутливими до

амікацину збудниками:

- бактеріальна пневмонія, спричинена грамнегативними бактеріями;

- інфекції центральної нервової системи (включаючи менінгіт і вентрикуліт);

- внутрішньочеревинні інфекції (включаючи перитоніт);

- інфекції жовчних шляхів;

- інфекції кісток і суглобів;

інфекції шкіри та м’яких тканин (включаючи інфекції опікових ран);

- бактеріальна септицемія;

- вторинні ускладнені інфекції сечових шляхів.

Спосіб застосування та дози.

• Застосовують Лорікацин внутрішньом’язово або

внутрішньовенно. Звичайні дози для дітей від 12 років і дорослих по 5 мг/кг кожні 8 год або по 7,5 мг/кг кожні 12 год протягом 7 – 10 днів. Максимальні дози для дорослих – до 15 мг/кг на добу, розподіливши добову дозу на 2 введення. У тяжких випадках та при інфекціях, спричинених Pseudomonas, добову дозу розподіляють на 3 введення. Максимальна добова доза – 1,5 г. Максимальна курсова доза не повинна перевищувати 15 г. Тривалість лікування звичайно становить 3 – 7 днів при внутрішньовенному введенні та 7 – 10 днів – при внутрішньом’язовому.

Недоношеним новонародженим призначають у початковій дозі 10 мг/кг, а потім кожні 18 – 24 год по 7,5 мг/кг протягом 7 – 10 днів. Доношеним новонародженим і дітям до 12 років спочатку призначають 10 мг/кг, потім 7,5 мг/кг кожні 12 год протягом 7 – 10 днів.

При лікуванні хворих з порушеною функцією нирок добову дозу потрібно знизити та/або збільшити інтервали між введеннями. Дозу знижують залежно від вмісту креатиніну в плазмі крові та маси тіла пацієнта. Інтервал між введеннями антибіотика розраховують шляхом множення значення рівня креатиніну в плазмі крові на 9; наприклад, якщо рівень креатиніну 2 мг, препарат призначають через кожні 18 год.

Вводити Лорікацин шляхом внутрішньовенної інфузії дорослим і дітям потрібно використовуючи об’єм рідини, достатній для краплинного вливання, протягом 60 – 90 хв (зі швидкістю 50 крапель за 1 хв), а новонародженим – 1 – 2 год. Концентрація розчину Лорікацину при внутрішньовенному введенні не повинна перевищувати 5 мг/мл. Внутрішньовенну ін’єкцію Лорікацину потрібно робити дуже повільно (протягом 2 – 7 хв).

Правила приготування розчину. Розчин для парентерального введення готують безпосередньо перед введенням і використовують відразу після приготування.

Для внутрішньом’язового введення до вмісту флакона (0,25 г або 0,5 г порошку) додають 2 – 3 мл води для ін’єкцій.

Для внутрішньовенного введення використовують ті самі розчини, що і для внутрішньом’язового введення, попередньо розбавивши їх у 200 мл 5% розчину глюкози або ізотонічного розчину натрію хлориду. Концентрація препарату в розчині для внутрішньовенного введення не повинна перевищувати 5 мг/мл.

Побічна дія.

При тривалих проявах таких побічних реакцій потрібна особлива увага лікаря: нефротоксичність (значне підвищення або зниження частоти виділення сечі або кількості сечі, підвищена спрага, втрата апетиту, нудота, блювання), протеїнурія, циліндрурія, підвищення рівня креатиніну, залишкового азоту, нейротоксичність (посмикування м’язів, затерплість, епілептичні напади, дзвін у вухах), ототоксичність (втрата або зниження слуху, подзенькування, гудіння або відчуття наповненості у вухах), вестибулярна токсичність (порушення кординації рухів, тремтіння, нудота, блювання).

Рідко зустрічаються ускладнення у формі гіперчутливості або нейром’язового блокування (затруднення подиху, тяжкість і слабкість).

Алергічні реакції (шкірні висипання, свербіж, пропасниця, рідше – набряк Квінке), зміна складу периферичної крові (анемія, лейкопенія, гранулоцитопенія, тромбоцитопенія), підвищення активності трансаміназ крові.

Протипоказання.

Лорікацин протипоказаний у разі індивідуальної непереносимості амікацину або будь-якого іншого антибіотика аміноглікозидної групи та їх похідних.

Препарат протипоказаний також для лікування хворих з тяжкою нирковою недостатністю та невритом слухового нерва. Призначення препарату вагітним і жінкам, які годують груддю, протипоказано.

Передозування.

Можлива поява ознак ото- та нефротоксичної дії препарату. Спеціального антидота проти передозування Лорікацину не існує. Лікування носить симптоматичний характер. Треба вжити заходів щодо очищення шлунка. Пацієнт повинний одержувати достатню кількість рідини. Пацієнти, в яких підозрюється передозування, повинні пройти консультацію в психіатра.

Надлишки Лорікацину виводяться шляхом гемодіалізу або перитонеального діалізу із крові пацієнтів з нирковою недостатністю.

Нейром’язове блокування, пригнічення або параліч дихання, що можуть спостерігатися при сумісному застосуванні двох або більше аміноглікозидів, лікуються застосуванням антихолінестеразових агентів або кальцієвих солей, а також застосування штучної вентиляції легень.

Особливості застосування.

Перед застосуванням Лорікацину потрібно визначити перехресну гіперчутливість до аміноглікозидів.

Лорікацин може спричинювати нейром’язове блокування. За наявності у хворого міастенії або паркінсонізму воно може виявитись у подальшій скелетно-м’язовій слабкості.

У пацієнтів з нирковою недостатністю або зневодненням організму можливість ризику токсичності підвищується через підвищення концентрації препарату в сироватці.

Рекомендується застосування Лорікацину у зменшених дозах при визначених інтервалах або в нормальних дозах при більш тривалих інтервалах для лікування пацієнтів з нирковою недостатністю.

Застосування препарату можливо у періоди вагітності та лактації лише за умови загрози для життя або при серйозних хворобах, при яких інші препарати не можуть прийматись або не є ефективними. Годування груддю у такому випадку слід припинити.

Лорікацин застосовують з обережністю для лікування недоношених і доношених немовлят, тому що через недорозвиток видільної системи виведення аміноглікозидів може подовжуватись, спричинюючи явища токсичності.

Пацієнтам похилого віку треба зменшувати дозу Лорікацину у зв’язку зі зниженням функціональної активності нирок і можливим зниженням маси тіла. Слід регулярно оцінювати функціональну активність нирок. Необхідний аналіз сечі до або під час лікування.

Необхідно періодичне обстеження та запис аудиограми, визначення вестибулярної функції. Якщо спостерігається ниркова, вестибулярна або слухова недостатність, потрібно зменшення дози або припинення прийому Лорікацину.

Застосування Лорікацину може змінити такі лабораторні тести: визначення сироваткової аланінамінотрансферази, алкалінфосфату, аспартат-амінотрансферази, білірубіну, лактатдегідрогенази, сечового азоту, креатиніну, іонів кальцію, магнію, калію, натрію.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами.

При одночасному застосуванні двох або більше аміноглікозидів або одночасному застосуванні капреоміцину з амікацином можливе підвищення ризику ототоксичності, нефротоксичності та нейром’язового блокування. Також одночасне застосування двох або більше аміноглікозидів може виявитись у зменшенні бактеріального всмоктування кожного, оскільки препарати конкурують за механізм поглинання.

Приготовлена суміш бета-лактамних антибактеріальних препаратів (пеніцилінів та цефалоспоринів) і амікацину може призвести до взаємної неефективності. Якщо вони приймаються одночасно, їх не можна змішувати в одному шприці, а введення треба робити в різні зони м’язів.

Коли Лорікацин застосовується одночасно з внутрішньовенним введенням індометацину недоношеним немовлятам, відбувається підвищення концентрації препарату в плазмі і виникає ризик токсичності.

Супутнє застосування метоксифлюрану, парентеральних поліміксинів, інших нефротоксичних або ототоксичних препаратів з амікацином може підвищити їх ототоксичність або нефротоксичність.

Застосування препаратів з нейром’язовою блокувальною активністю, включаючи галогеновий гідрокарбон, інгаляційні анестетики, опіоїдні анелгетики, а також великі переливання цитратної антикоагулянтної крові, повинно контролюватися при одночасному застосуванні з Лорікацином у зв’язку з підвищенням ризику виникнення нейром’язового блокування та ефекту антиміастенії на скелетні м’язи.

Умови та термін зберігання.

Зберігати в темному місці при температурі від 15 до 25°С.

Зберігати у недоступному для дітей місці!

Не допускати заморожування!

Термін придатності – 3 роки.