Інструкція для медичного застосування препарату КАПТОПРИЛ-ФПО

міжнародна та хімічна назви:

• сaptopril;

(2S)-1-[(2S)-3-меркапто-2-метилпропаноїл]піролідин-2-карбонова кислота;

основні фізико-хімічні властивості:

• таблетки білого або білого з кремуватим

відтінком кольору, з характерним запахом; допускається легка “мармуровість”;

склад:

• 1 таблетка містить каптоприлу 25 мг;

допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, цукор молочний, крохмаль кукурудзяний, аеросил, магнію стеарат.

 

Форма випуску.

• Таблетки.

 

Фармакотерапевтична група.

• Засоби, які діють на ренін-ангіотензинову систему.

Інгібітор АПФ. Код АТС C09A A01.

 

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка. Каптоприл є специфічним конкурентним інгібітором активності ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ), перешкоджає перетворенню ангіотензину I в ангіотензин II, який є потужною судинозвужувальною речовиною.

Основна фармакотерапевтична дія каптоприлу – зниження артеріального тиску, зумовлене зменшенням загального периферичного опору судин, зниження гемодинамічного навантаження на серце.

Інгібування АПФ приводить до зменшення вмісту у плазмі крові ангіотензину II та альдостерону, підвищення активності реніну плазми. Зниження рівня ангіотензину II сприяє зменшенню загального периферичного опору судин за рахунок усунення його стимулювального впливу на рецептори гладких м’язів судин. Каптоприл здійснює непрямий вплив унаслідок усунення дії ангіотензину II на симпатичну частину вегетативної нервової системи, що приводить до пригнічення адренергічної активності. Крім того, перешкоджаючи розпаду кінінів, каптоприл викликає збільшення вмісту брадикініну у крові. Оскільки брадикінін та ангіотензин I посилюють секрецію простагландинів, судинорозширююча та гіпотензивна дія каптоприлу потенціюється за рахунок дії простагландину Е2 та простацикліну, які є ендогенними вазодилататорами.

Блокада АПФ приводить до усунення вазопресорної, антидіуретичної та антинатрійуретичної дії ангіотензину II та посилення судинорозширюючої, діуретичної та натрійуретичної дії брадикініну.

Каптоприл зменшує переднавантаження серця завдяки зниженню венозного тонусу та венодилатації. Зменшення вмісту альдостерону сприяє виведенню надлишку натрію та води. Усе це приводить до зменшення венозного повернення крові до серця та тиску наповнення шлуночків.

Фармакокінетіка. Після прийому внутрішньо терапевтичної дози каптоприлу всмоктується приблизно 70 - 75% і пік максимальної концентрації у плазмі крові досягається через 1 год. Одночасний прийом їжі сповільняє всмоктування препарату із шлунково-кишкового тракту на 30 - 40%, тому рекомендується прийом препарату за 1 год до або за 2 год після прийому їжі.

Зв’язування з білками плазми становить 25 - 30%. Об’єм розподілу препарату в організмі становить приблизно 0,7 л/кг маси тіла. Проникає через плацентарний бар’єр, у незначній кількості потрапляє в грудне молоко.

Приблизно 50% каптоприлу метаболізується в неактивний бісульфіт з ендогенним тіоловим компонентом. Метаболіти каптоприлу здатні знову перетворюватись у каптоприл.

Більше ніж 95% прийнятої дози препарату виводиться з організму із сечею протягом 24 год, тому при порушенні функції нирок дозу слід коректувати.

Каптоприл екскретується в основному за рахунок тубулярної секреції (78% стан стабільної рівноважної концентрації - “steady-state”).

Загальний кліренс креатиніну в середньому становить 0,8 л/кг/год, нирковий кліренс у середньому становить0,4 л/кг/год. У здорових добровольців період напіввиведення становить 1,9 год та збільшується у пацієнтів із застійною серцевою недостатністью до 2,06 год. Період напіввиведення значно збільшується у пацієнтів з кліренсом креатиніну меншим, ніж 20 мл/хв. Каптоприл виводиться шляхом гемодіалізу, в середньому 80 мл/хв при разовій дозі 50 мг. Приблизно 50% прийнятої дози виводиться через 4 год після гемодіалізу.

Зниження ниркового кліренсу в осіб похилого віку приводить до збільшення інтенсивності та тривалості дії препарату, що може виявлятися тенденцією до більш вираженого зниження реніну у плазмі крові та артеріального тиску.

 

Показання для застосування.

• Артеріальна гіпертензія. Застійна серцева

недостатність. Серцева недостатність після перенесеного інфаркту міокарда.

 

Спосіб застосування та дози.

• Препарат слід приймати натщесерце, за 1 год

до їди. Дозу препарату встановлюють індивідуально. Препарат призначається дорослим і дітям старше 15 років.

При артеріальній гіпертензії препарат призначають внутрішньо, в початковій дозі 25 мг 2 - 3 рази на добу. При недостатньому ефекті дозу поступово збільшують до 50 мг 2 - 3 рази на добу. Максимальна добова доза - 150 мг (по 50 мг 3 рази на добу). Якщо кров’яний тиск недостатньо знизився після 2 - 3 тижнів лікування, до терапії приєднують тіазидний діуретик і підбирають максимальну ефективну дозу (протягом 1 - 2 тижнів). Якщо необхідно ще більше знизити кров’яний тиск, то в подальшому можна збільшити дозу до 100 мг 2 - 3 рази на добу, а за необхідності - до 150 мг 2 - 3 рази на добу.

Іноді рекомендується початкова доза 12,5 мг 2 рази на добу.

При реноваскулярній гіпертензії дози ті самі та не перевищують 150 мг на добу.

При гіпертонічному кризі препарат призначають по 6,25 - 50 мг. При під’язичному застосуванні максимальний терапевтичний ефект досягається через 15 - 30 хв.

При застійній серцевій недостатністі початкова доза становить 25 мг 3 рази на добу. Знижені дози 6,25 - 12,5 мг 3 рази на добу можугь зменшити гіпотонічний ефект у пацієнтів з нормальним або зниженим кров’яним тиском, а також у хворих на гіпонатріємію та гіповолемію. Підтримуючі дози - 12,5 - 25 мг 3 рази на добу.

При діабетичній нефропатії при інсулінзалежному діабеті добова доза становить 75 - 100 мг, яка розподіляється на декілька прийомів.

При інфаркті міокарда препарат призначають не раніше, ніж з 3-го дня після перенесеного гострого інфаркту міокарда. Початкова доза становить 6,25 мг на добу, при добрій переносимості препарату призначають дозу 12,5 мг 3 рази на добу. Дозу поступово збільшують через кілька тижнів максимально до 50 мг 3 рази на добу, яка є підтримуючою дозою.

При нирковій недостатності пацієнтам з вираженими порушеннями функції нирок необхідна корекція режиму дозування та добову дозу слід знизити, тому що каптоприл повільно виводиться через нирки. Пацієнти з помірною нирковою недостатністю (при клубочковій фільтрації 10 - 50 мл/хв) повинні застосовувати 75% звичайної дози кожні 12 - 18 год, а пацієнти з тяжкою нирковою недостатністю повинні приймати 50% звичайної дози кожні 24 год. Немає необхідності регулювати дозу для пацієнтів з легким ступенем ниркової недостатності (при клубочковій фільтрації більше як 50 мл/хв).

Для пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністью (при кліренсі креатиніну менше 30 мл/хв) початкова доза становить 12,5 мг 2 рази на добу. За небхідності призначення діуретиків цій категорії хворих призначають фуросемід або інші діуретики, які діють на петлю Генле, уникаючи застосування тіазидів.

Пацієнт повинен дотримуватись режиму прийому препарату. У випадку пропуску його прийому пацієнт повинен прийняти необхідну дозу якомога скоріше. Якщо наближається час наступного прийому, слід зачекати до вибраного часу, пропускаючи попередню дозу. Не можна приймати дві дози одночасно.

 

Побічна дія.

З боку серцево-судинної системи: артеріальна гіпотензія, у тому числі з ортостатичними реакціями; тахікардія, порушення ритму серцевих скорочень, напади стенокардії.

З боку сечовидільної системи: протеїнурія, порушення функції нирок (підвищення рівня сечовини і креатиніну в крові), поодинокі випадки мембранозного гломерулонефриту.

З боку водно-електролітного і кислотно-лужного балансу: гіперкаліємія, ацидоз.

З боку системи кровотворення: рідко – нейтропенія, анемія, тромбоцитопенія, агронулоцитоз.

З боку ЦНС: запаморочення, головний біль, відчуття втоми, астенія, порушення сну, парестезії, депресія.

З боку дихальної системи: сухий кашель, бронхоспазм, ринорея, фарингіт, дисфонія, інфільтрати у легенях.

Алергічні та імунопатологічні реакції: ангіоневротичний набряк, сироваткова хвороба, лімфоаденопатія, у поодиноких випадках – поява антиядерних антитіл у крові.

Дерматологічні реакції: висип, звичайно макулопапульозного характеру, зрідка -везикулярного або бульозного характеру, свербіж, підвищена фоточутливість, гіперемія.

З боку шлунково-кишкового тракту, печінки, підшлункової залози: нудота, зниження апетиту, рідко - діарея, біль у животі, збільшення активності ферментів печінки, ознаки гепатоцелюлярного ушкодження і холестаз (у поодиноких випадках), панкреатит.

Інші: парестезії, еректильна дисфункція, біль у суглобах, м’язах.

 

Протипоказання.

• Ангіоневротичний набряк Квінке (у тому числі в

анамнезі після застосування інгібіторів АПФ, спадковий, ідіопатичний), виражені порушення функції нирок, азотемія, гіперкаліємія, двобічній стеноз ниркових артерій або стеноз єдиної нирки з прогресуючою азотемією, стан після трансплантації нирок, первинний гіперальдостеронізм; стеноз устя аорти або наявність інших перешкод відтоку крові з лівого шлуночка серця; підвищена чутливість до каптоприлу або інших інгібіторів АПФ; вагітність і період лактації; дитячий вік до 15 років.

 

Передозування.

• При передозуванні Каптоприлу-ФПО спостерігаються

такі симптоми: різке зниження артеріального тиску, гіперкаліємія, нирковий синдром і протеїнурія.

Необхідно спостерігати за кров’яним тиском, функцією нирок і концентрацією калію в сироватці крові.

Лікування. Каптоприл вилучається із шлунково-кишкового тракту при промиванні шлунка та введенням активованого вугілля. Важливо спочатку усунути гіпотензію введенням ізотонічного розчину натрію хлориду або інших плазмозамінних розчинів. Каптоприл також видаляється із організму при гемодіалізі. Розвиток ангіоневротичного набряку потребує десенсибілізувальних засобів.

 

Особливості застосування.

• Пацієнтам з нирковою недостатністю (кліренс

креатиніну менше 30 мл/хв) каптоприл треба призначати у мінімальній дозі. У разі призначення каптоприлу пацієнтам з порушеннями функції нирок перед початком лікування слід контролювати кількість лейкоцитів у крові та диференційну картину крові, причому в перші 3 місяці необхідно контролювати через кожні 2 тижні, в подальшому - періодично.

При артеріальній гіпертензії у деяких пацієнтів із захворюваннями нирок, в основному з тяжким стенозом ниркової артерії, спостерігається збільшення сечовини у крові та креатиніну сироватки після нормалізації кров’яного тиску при лікуванні каптоприлом. При цьому необхідно зменшити дози та/або відмінити лікування діуретиками. У деяких пацієнтів неможливо нормалізувати кров’яний тиск і забезпечити відповідну перфузію нирок.

При тривалому лікуванні Каптоприлом-ФПО пацієнтів із серцевою недостатністю може спостерігатися стабільне збільшення сечовини у крові та креатиніну сироватки більше ніж на 20% від нормального або основного рівня. Пацієнти, переважно з тяжкою нирковою недостатністю, потребують відміни лікування, що призводить до прогресуючого збільшення креатиніну, яке залежить від тяжкості захворювання нирок.

Пацієнтам з колагенозами або з аутоімунними захворюваниями, або пацієнтам, які приймають імунодепресанти, особливо при супутньому порушенні функції нирок, призначають каптоприл з надзвичайною обережністю в особливих випадках, коли очікувана користь перевищує потенційний ризик. При цьому рекомендується регулярний контроль картини периферичної крові та функції нирок.

Ризик виникнення нейтропенії залежить від клінічної картини захворювання. У пацієнтів з колагенозами (у тому числі із системним червоним вовчаком, склеродермією) та з порушеною функцією нирок нейтропенія виникає частіше. Можлива летальність через такі серйозні захворювання, як колагенози, захворювання нирок, серцева недостатність, або імуносупресивного лікування або комбінації декількох факторів. При підтвердженні нейтропенії лікар повинен відмінити лікування каптоприлом і пацієнт повинен знаходитись під ретельним медичним контролем. Усі пацієнти, які приймають каптоприл, повинні бути попереджені про необхідність повідомляти про будь-які ознаки інфекції (ангіна, пропасниця). У випадку підозрілої інфекції слід негайно проконтролювати лейкоцити в крові.

Імовірно, як результат затримки деградації ендогенного брадикініну всі інгібітори АПФ спричинюють постійний мимовільний кашель, який припиняється одразу ж після відміни препарату.

У пацієнтів, які приймають Каптоприл-ФПО, рідко спостерігається виділення білка із сечею до 1 г на добу. Нирковий синдром може спостерігатись у частини хворих на протеїнурію. В більшості випадків протеїнурія після 6 місяців знижується або зникає незалежно від того, чи відмінили застосування каптоприлу або ні.

У хворих на протеїнурію дуже рідко спостерігається зміна таких параметрів ниркової функції, як сечовина крові та креатинін сироватки.

Тяжка гіпотензія зустрічається дуже рідко у гіпертоніків, але можлива як результат застосування каптоприлу в зневоднених пацієнтів (які приймають сильні діуретики), у пацієнтів із серцевою недостатністю або у пацієнтів, які знаходяться на гемодіалізі. Гіпотензія є причиною припинення лікування у пацієнтів із серцевою недостатністю.

Виражений гіпотензивний ефект при прийомі каптоприлу можна попередити припиненням прийому діуретиків, або збільшення вживання солі приблизно за тиждень до початку лікування каптоприлом, або почати лікування низькими дозами. Стартова доза 6,25 мг або 12,5 мг 2 рази на добу може зменшити гіпотензивний ефект. Необхідно уважно спостерігати за пацієнтами в перші два тижні лікування та завжди, коли збільшують дозу каптоприлу та/або діуретиків.

У деяких пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, включаючи каптоприл, спостерігається збільшення калію в сироватці крові. Пацієнтам, які приймають каптоприл, слід уникати одночасного застосування калійзберігаючих діуретиків і препаратів калію, особливо хворим з нирковою недостатністю та на цукровий діабет.

Дуже рідко інгібітори АПФ пов’язують із синдромом, який починається як холестатична жовтуха та перетворюється у печінковий некроз (іноді). Механізм цього синдрому не відомий. Пацієнтам, які отримують інгібітори АПФ, у яких виникла жовтуха або збільшилися печінкові ферменти у крові, необхідно відмінити лікування.

При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ і діалізних мембран високої проникності можливий розвиток анафілактичних реакцій у пацієнтів, які знаходяться на діалізі. Цим пацієнтам рекомендуються інші види мембран або інше лікування.

Препарат може спричинити псевдопозитивну реакцію сечі на ацетон.

Вплив на здатність керувати автотранспортом та іншими механізмами

Не впливає.

 

Взаємодія з іншими лікарськими засобами.

• При одночасному застосуванні каптоприлу з

діуретиками, з антипсихотичними засобами при вживанні алкоголю, при безсольовій дієті або діалізі протягом однієї години після прийому початкової дози збільшується гіпотензивна дія каптоприлу.

Вплив симпатичної нервової системи може бути дуже важливим для підтримки кров’яного тиску у пацієнтів, які одночасно застосовують каптоприл з діуретиками. Препарати, які діють на симпатичну активність (такі як гангліоблокатори або адреноблокатори), необхідно застосовувати з обережністю. При одночасному застосуванні каптоприлу з бета-адреноблокаторами гіпотензивна дія каптоприлу збільшується, але загальна відповідь менш адитивна.

Оскільки каптоприл знижує продукцію альдостерону, можливо збільшення концентрації калію у сироватці крові. Калійзберігаючі діуретики (спіронолактон, тріамтерен або амілорид, або замінники калію), циклоспорин можуть призвести до гіперкаліємії. Замінники солі, які містять калій, також слід призначати з обережністю.

Індометацин, симпатоміметики, інші нестероїдні протизапальні засоби (ацетилсаліцилова кислота) можуть спричинити зниження антигіпертензивного ефекту, особливо у хворих на ренінзалежну гіпертензію, також можуть спричинювати такий самий ефект.

У пацієнтів, які приймають циклофосфамід, азатіоприн та інші цитостатики, в період лікування каптоприлом спостерігається виражена анемія або лейкопенія.

При прийомі каптоприлу з алопуринолом, цитостатиками та імунодепресантами підвищується ризик розвитку нейтропенії та агранулоцитозу.

При прийомі алопуринолу та каптоприлу у поєднанні з діуретиками або при нирковій недостатності спостерігається виражена гіперчутлива реакція. У разі прийому конкурентних препаратів рекомендується спостереження за гіперчутливою реакцією.

Одночасне застосування циметидину з каптоприлом може спричинити нейропатії.

У пацієнтів з нирковою недостатністю підвищується концентрація дигоксину в сироватці крові. Пацієнтам з нормальною функцією нирок можна безпечно призначати комбінацію каптоприлу та дигоксину. Через токсичність дигоксину слід контролювати пацієнтів з нирковою недостатністю.

Антациди знижують пік концентрації каптоприлу та відносну біодоступність препарату. Не рекомендується одночасне застосування антацидів з каптоприлом, але за необхідності одночасного застосування слід приймати каптоприл не менше ніж за 2 год до прийому антацидів.

Не обгрунтовані дані щодо ефективності сумісного застосування каптоприлу з іншими вазодилататорами для лікування пацієнтів з серцевою недостатністю. Тому нітрогліцерин або інші нітрати або препарати з вазодилататорною дією необхідно, якщо це можливо, відмінити до початку лікування каптоприлом. За необхідності повторного прийому нітратів під час лікування каптоприлом препарат призначають з обережністю та в низьких дозах.

У пацієнтів, які приймають одночасно препарати літію та інгібітори АПФ, спостерігаються підвищення рівня літію у сироватці крові та симптоми токсичності літію. Застосування цієї комбінації потребує особливої обережності, та рекомендується часто контролювати вміст літію у плазмі крові. При поєднанні вищезазначених препаратів з діуретиками можливий розвиток літієвої інтоксикації.

Пробенецид уповільнює виведення каптоприлу із сечею.

 

Умови та термін зберігання.

• Зберігати в недоступному для дітей, сухому,

захищеному від світла місці при температурі від 15 до 25 andordm;С. Термін придатності - 2 роки.