Інструкція для медичного застосування препарату ДЕКСОНА

міжнародна та хімічна назви: dexamethasone;

прегна - 1,4 - дієн - 3,20 - діон, 9 - фторо - 11,17 - дигідрокси - 16 - метил – 21 –

(фосфоноокси) -, динатрієва сіль, (11and#946;,16and#945; )-;

основні фізико-хімічні властивості: прозорий, від безбарвного до світло-жовтого кольору розчин;

склад:

• 1 мл розчину містить дексаметазону натрію фосфату,

(еквівалентного дексаметазону фосфату) 4 мг;

допоміжні речовини: креатинін, натрію цитрат, натрію метабісульфіт, метилпарабен,

пропілпарабен, динатрію ЕДТА, натрію гідроксид, вода для ін’єкцій.

Форма випуску.

• Розчин для ін’єкцій.

Фармакотерапевтична група.

• Кортикостероїди для системного застосування.

Дексаметазон. Код АТС Н02А В02.

Фармакологічні властивості.

• Дексаметазон є адренокортикостероїдом з вираженою протизапальною,

антиалергійною та помірною імунсупресивною дією.

Фармакодинаміка. Дексаметазон проникає крізь клітинні мембрани й утворює комплекс із специфічними рецепторами цитоплазми. Ці комплекси потім проникають у клітинні ядра, зв’язуються з ДНК і стимулюють транскрипцію інформаційної РНК (іРНК) і подальший синтез білків різноманітних ензимів, відповідальних за дві категорії дії системних адренокортикоїдів. Однак ці засоби можуть послаблювати транскрипцію іРНК у деяких клітинах (наприклад у лімфоцитах).

Дексаметазон зменшує відповідь тканини на запальний процес. Він також інгібує фагоцитоз, вивільнення лізосомальних ензимів, синтез та/або вивільнення декількох хімічних посередників запалення.

Дексаметазон зменшує концентрацію тимусзалежних лімфоцитів (Т-лімфоцитів), моноцитів і еозинофільних лейкоцитів. Він також зменшує зв’язування імуноглобуліну з рецепторами клітинних мембран і стримує синтез і/або вивільнення інтерлейкіну-1, що приводить до зменшення бластогенезу Т-лімфоцитів і зниження поширення первинної імунної відповіді.

Дексаметазон стимулює білковий катаболізм та індукує ензими, які відповідають за метаболізм амінокислот. Він знижує синтез та збільшує розпад білків у лімфоїдній тканині, сполучній тканині, м’язах і шкірі. При довготривалому застосуванні може відбуватись атрофія цих тканин.

Дексаметазон збільшує засвоюваність глюкози шляхом індукції печінкових ензимів, які беруть участь у глюконеогенезі, стимулює білковий катаболізм (збільшує концентрацію амінокислот у печінці, необхідних для глюконеогенезу) і знижує периферичну утилізацію глюкози. Ці дії приводять до збільшення накопичення глюкогену в печінці, підвищення концентрації глюкози в крові.

Дексаметазон збільшує ліполіз і метаболізує жирні кислоти з жирових депо, приводячи до підвищення концентрації жирних кислот у плазмі. При довготривалому застосуванні може відбуватись аномальний перерозподіл жиру.

Дексаметазон зменшує кісткоутворення та посилює кісткову резорбцію. Він зменшує концентрацію кальцію в плазмі, приводячи до вторинного гіперпаратиреозу та подальшого стимулювання остеокластів і прямого інгібування остеобластів.

Дексаметазон не справляє мінералокортикоїдної дії.

Фармакокінетика. Дексаметазону натрію фосфат є глюкокортикоїдом тривалої дії. Дексаметазон натрій фосфат швидко абсорбується після внутрішньом’язової ін’єкції та починає швидко діяти. Період напіввиведення з плазми крові - приблизно 3-4,5 години. Максимальна концентрація дексаметазону в лікворі визначається через 4 години після внутрішньовенного введення і становить 15 - 20 % від концентрації в плазмі крові. Дослідження на тваринах показали, що дексаметазон швидко видаляється з крові та розподіляється в м’язах, печінці, шкірі, кишечнику і нирках. Він проникає крізь плацентарний бар’єр і може проникати в молоко. Період напіввиведення може бути подовжений у хворих на гіпотиреоз. Біотрансформація до неактивних метаболітів відбувається головним чином у печінці, виведення яких здійснюється в основному нирками. Приблизно 80 % введеного дексаметазону елімінується нирками у вигляді глюкуроніду протягом 24 годин.

Показання для застосування.

Бронхіальна астма, включаючи астматичний статус, реакції підвищеної чутливості до ліків, сироваткова хвороба, набряк гортані, анафілактичний шок, контактний дерматит, гострий дерматит. Геморагічний, кардіальний, травматичний, хірургічний або септичний шок. Набряк мозку, який пов’язаний з первинною або метастатичною пухлиною мозку, інсульти з поширенням на кору головного мозку. Також при передопераційної підготовці хворих з підвищеним внутрішньочерепним тиском унаслідок пухлини мозку та для тимчасового полегшення при неоперабельних або рецидивуючих новоутвореннях мозку, енцефаліті, менінгіті, променевому ураженні. Первинна і вторинна адренокортикальна недостатність, уроджена адреналова гіперплазія, негнійний тиреоїдит, хіміотерапія міліарного туберкульозу, нефротичний синдром; гострі гематолітичні анемії, тромбоцитопенія, гострий мієлобластний лейкоз, плазмоцитома, агранулоцитоз; тяжкі інфекційні захворювання в комплексі з антибіотиками; ревматичні захворювання: псоріатичний та ревматоїдний артрит, остеоартрит, захворювання суглобів (эпікондиліт, стилоїдіт, бурсит, тендовагініт); колагенові захворювання: системний червоний вовчак, гострий ревмокардит; шкірні захворювання: бульозний дерматит, тяжка поліморфна еритема, грибоподібний мікоз, ексфоліативний дерматит, тяжкий псоріаз, тяжкий себорейний дерматит; гострий круп у дітей.

Спосіб застосування та дози.

• Шляхом повільної внутрішньовенної (від 4 до

5 хв), внутрішньом’язової ін’єкції або пролонгованої внутрішньовенної інфузії, дозування і тривалість курсу лікування залежить від клінічного перебігу. При внутрішньовенному та внутрішньом’язовому введенні добова доза для дорослих становить від 4 до 20 мг. Максимальна добова доза становить 80 мг: від 4 до 20 мг може вводитись 3–4 рази протягом 24 годин. Після первинного покращання дозу зменшують на протягу декілька днів до підтримуючої (в залежності від захворювання в середньому 3-6 мг на добу). Частота ін’єкцій: від 1 ін’єкції кожні 3–5 днів до 1 ін’єкції кожні 2–3 тижні.

Для дорослих

Набряк мозку: початкова доза 10 мг одноразово внутрішньовенно, потім 4 мг 4 рази на добу внутрішньовенно або внутрішном’язово до досягнення ефекту.

Колагенові захворювання, внутрішньом’язово або внутрішньовенно: 0,75–9 мг на добу за 2–4 введення.

Гострий мієлобластний лейкоз, внутрішньовенно: 2 мг/кв.м кожні 8 годин, усього 12 доз.

Дози, які вводяться інтраартикулярно або в м’які тканини чи за допомогою місцевої ін’єкції – від 0,1 мл до 2 мл, з інтервалами від 2–3 днів до 1–2 тижнів. Добова доза для інтрасиновіального застосування: 2–4 мг для великих суглобів і 0,8-1 мг – для малих. Для інфільтрації м’яких тканин призначають дозу від 2 до 6 мг, для інтраплеврального введення призначають і більші дози. Для ін’єкції в синовіальні сумки призначають 2–3 мг, в сухожилля – 0,4–1мг на добу.

Для дітей:

Набряк мозку, внутрішньовенно: початкова доза – 1 мг/кг на добу одноразово, підтримуюча доза – 1 мг/кг на добу, яку розподіляють на 4–6 введень, максимальна доза – 16 мг на добу.

Недостатність надниркових залоз, внутрішньом’язово або внутрішньовенно: 30–150 мкг/кг на добу або 600–750 мкг/м2 на добу, дозу розділяють на 2–4 введення.

Екстубація, внутрішньом’язово або внутрішньовенно: 0,5–1 мг/кг на добу за 4 введення, застосовують за добу до екстубації та продовжують протягом 24–30 годин після екстубації.

Бактеріальний менінгіт, внутрішньовенно: 150 мкг/кг 4 рази на добу 4 доби поспіль.

Побічна дія.

• У разі введення високих доз або при тривалому

застосуванні препарату слід враховувати можливість виникнення певних побічних ефектів.

З боку ендокринної системи: при тривалій терапії можливий розвиток синдрому Іценко-Кушинга, гіперглікемія до розвитку латентного цукрового діабету, недостатність надниркових залоз, особливо в період стресу (при травмі, хірургічній операції, супутніх захворюваннях), розлади менструального циклу.

З боку обміну речовин: гіперліпопротеїнемія, гепатомегалія, утримування рідини і натрію, негативний баланс азоту через білковий катаболізм.

З боку серцево-судинної системи: при короткій терапії – брадикардія, артеріальна гіпотензія, аритмії, при швидкому введенні великих доз є ризик зупинки серця, при тривалій терапії можлива дистрофія міокарда.

З боку ЦНС: при тривалій терапії можливі порушення настрою, психози, підвищення внутрішньочерепного тиску з набряком диска зорового нерва, запаморочення, головний біль, судоми.

З боку травної системи: при короткочасній терапії можливі нудота, блювання, розвиток стероїдної виразкової хвороби; при тривалій терапії можливі ерозивно-виразкові ураження ШКТ, панкреатит.

З боку системи кровотворення: при тривалій терапії можливо підвищення тромбоутворення.

Дерматологічні реакції: при тривалій терапії можливі еритема обличчя, витончення та подразливість шкіри, петехії, панікуліт, уповільнення загоювання ран.

Побічні ефекти, пов’язані з імуносупресивною дією: при короткочасній терапії можливо пониження імунитету; при тривалій терапії можливо більш часте виникнення інфекції та більш тяжкий її перебіг.

Протипоказання.

• Системна грибкова інфекція, активна форма

туберкульозу, цукровий діабет, системні інфекції, гострий психоз, виразкове ураження шлунка та/або кишечнику, вірусні захворювання (простий герпес, вітряна віспа, герпес зостер, офтальмогерпес), лімфаденіт після вакцинації БЦЖ, остеопороз, синдром Кушинга, підвищена чутливість до компонентів препарату.

Передозування.

Можливо посилення наведених вище побічних дій. Лікування – симптоматичне.

Анафілактичні і алергічні реакції можуть лікуватися за допомогою адреналіну, амінофіліну, штучної вентиляції легенів при позитивному тиску.

Особливості застосування.

• Вторинна адренокортикальна недостатність, спричинена

лікарськими препаратами, може відбуватись через раптову відміну кортикостероїдів і бути зведена до мінімуму поступовим зменшенням дози. При інтеркурентних інфекціях, септичному стані і туберкульозі потрібно одночасне застосування антибіотиків. Кортикостероїди можуть маскувати деякі симптоми інфекцій, і під час їх застосування можуть виникати нові інфекційні захворювання. Кортикостероїди можуть активізувати латентний амебіаз. Тому рекомендовано, щоб латентний або активний амебіаз був ліквідований до терапії кортикостероїдами в будь-якого хворого з нез’ясованою діареєю. При цукровому діабеті, туберкульозі, бактеріальній і амебній інфекції, артеріальній гіпертензії, тромбоемболіях, серцевій і нирковій недостатності застосовувати дексаметазон слід обережно і за умови, що можна одночасно проводити лікування основної хвороби. Довготривале застосування кортикостероїдів може спричинити підкапсулярну катаракту і глаукому з можливим ушкодженням зорових нервів і призвести до вторинних очних інфекцій, спричинених грибами або вірусами. Оскільки з кортикостероїдами не проводилися адекватні репродуктивні дослідження в людей, застосовувати ці препарати в період вагітності, жінкам, які годують груддю, і жінками під час пологів у формі ін’єкцій можна лише тоді, коли очікуваний результат лікування виправдовує потенційний ризик для плоду та немовляти. Щоб уникнути порушень росту при довготривалому лікуванні дітей до 14 років, через кожні три дні необхідно переривати терапію на чотири дні.

Лікування за допомогою ін’єкцій дексаметазону при шокових станах допоміжне і не може бути заміною специфічних підтримуючих заходів, необхідних хворому, таких як відновлення циркулюючого об’єму крові, корекція водного і електролітного балансу кисню, а також хірургічних заходів.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами.

• Одночасний прийом з барбітуратами,

карбамазепіном, фенітоїном, пірамідоном або римфампіцином може посилювати метаболізм і зменшувати дію кортикостероїдів. При одночасному застосуванні дексаметазону із серцевими глікозидами можливо посилення дії глікозидів і погіршення переносимості останніх через дефіцит калію; з діуретиками – можливо посилення виведення калію; із салуретиками – можливо збільшення виведення калію; з протидіабетичними засобами – необхідно проводити контроль вмісту глюкози в крові; з похідними кумарину – можливо послаблення антикоагулянтного ефекту; з гормональними контрацептивами – можливо посилення дії дексаметазону; з нестероїдними протизапальними препаратами – можливо посилення ризику утворення ерозивно-виразкових уражень і кровотеч з шлунково-кишкового тракту; з празиквантелом – можливо зменшення концентрації останнього в крові. Зменшення періоду напіввиведення і збільшення кліренсу дексаметазону може відбуватись після взаємодії з ефедрином. Аміноглютетимід знижує концентрації дексаметазону.

Якщо дексаметазон застосовують протягом восьми тижнів до і два тижні після проведення активної імунізації, ефект імунізації буде знижений або повністю нейтралізований.

Спостерігається фізико-хімічна несумісність розчину дексаметазону натрію фосфату з даунорубіцину гідрохлоридом, доксорубіцину гідрохлоридом, ванкоміцину гідрохлоридом, прохлорперазину едисилатом.

Умови та термін зберігання.

• Зберігати при температурі від +15 до +30°С в

захищеному від світла, недоступному для дітей місці. Термін придатності – 3 роки.