Інструкція для медичного застосування препарату АМІОКОРДИН®

міжнародна назва: аміодарон;

основні фізико-хімічні властивості: прозорий, трохи жовтуватий розчин без видимих механічних домішок;

Склад :1 мл розчину містить 50 мг аміодарону гідрохлориду (1 ампула - 3 мл розчину містить150 мг аміодарону гідрохлориду); Допоміжні речовини: бензиловий спирт, полісорбат 80, вода для ін'єкцій.

Форма випуску.

• . Розчин для ін'єкцій.

Фармакотерапевтична група.

• Антиаритмічний препарат. Код АТС С01В D01.

Фармакотерапевтичні властивості. Аміодарон має антиаритмічну та атиангінальну дію.Аміокордин® є антиаритмічним препаратом III класу за класифікацією Воган-Вільямса. Механізм дії препарату зумовлений блокуванням іонних каналів мембрани кардіоміцетів (головним чином калієвих каналів, меншою мірою натрієвих та кальцієвих каналів), а також неконкурентним блокуванням альфа- та бета-адренорецепторів. Антиаритмічна дія Аміокордину® пов'язана із здатністю підвіщувати тривалість потенціалу дії (III фази) клітин міокарда і ефективного рефрактерного періоду, що супроводжується зниженням автоматизму синусового вузла ,уповільненням атріовентрикулярної провідності, зниженням збудливості міокарда. Антиангінальна дія аміодарону реалізується за рахунок зниження потреби міокарда в кисні (зменшення частоти скорочень та після навантаження) та зниження опірності коронарних судин.

Фармакокінетика. Біодоступність становить приблизно 30-60 %. Швидке зменшення концетрації.у крові відбувається в основному через розподіл у периферичні тканини. Об’єм розподілу змінюється від 40 до 130 л/кг. У серцевому м'язі максимальна концетрація досягається вже через кілька хвилин після внутрішньовенної ін'єкції. Рівні аміодарону у серцевому м'язі вищі, ніж у плазмі. Метаболізм аміодарону відбувається так само, як і після' перорального прийому. Час напіввиведення аміодарону після разової внутрішньовенної ін'єкції в середньому складає 3,2 - 20,7 години , а після повторного призначення або внутрішньовенної інфузії - приблизно 50 діб. Аміодарон метаболізується переважно в печінці з утворенням основного активного метаболіту - дезетиламіодарону, який має подібні фармакодинамічні та фармакокінетичні властивості, частково - у кишечнику. Аміодарон виводиться з жовчю та сечею. Оскільки він майже повністю метаболізується, його реєструють у фекаліях та сечі у дуже незначних кількостях.

Показання для застосування.

Аміоркордин® застосовують, коли необхідна швидка реакція на лікування або коли лікування таблетками неможливе. Аміокордин® застосовують для профілактики та лікування параксизмальних порушень серцевого ритму (синусової тахікардії, надшлуночкової тахікардії, в т.ч. тріпотіння та мерехтіння передсердь, шлуночкова тахіаритмія, шлуночкових та надшлуночкових екстрасистолій, WPW-синдромі) та зафіксованих симптоматичних розладів ритмів шлуночків.

Спосіб застосування та дози.

Доза завжди підбирається відповідно до умов і потреб кожного пацієнта.

Внутрішньовенна ін’єкція.

Звичайна доза становить 5 мг/кг ваги тіла і повинна бути введена за період що найменше 3 хвилини. Наступну внутрішньовенну ін'єкцію можна призначати не раніше, ніж через 15 хвилин після попередньої, навіть якщо лише частина вмісту однієї ампули була використана. Терапевтичний ефект з'являється з перших хвилин, а потім поступово зменшується. Таким чином, для підтримання ефекту необхідно застосувати інфузію.

Внутрішньовенна інфузія.

Початок лікування (навантажувальна доза): звичайна доза становить 5 мг/кг маси тіла. Таку дозу вводять розчиненою у 250 мл 5% глюкози протягом періоду від 20 хвилин до 2 годин. Швидкість введення коригують відповідно до одержаного ефекту. Таку дозу можна повторити від двох до трьох разів протягом доби. Максимальна добова доза не повинна перевищувати 1200 мг.

Підтримуюча доза становить від 10 до 20 мг/кг за добу (звичайно, від 600 до 800 мг за добу, але не більш ніж 1200 мг на добу) розчиненого у 250 мл 5% розчину глюкози, Інфузійна терапія звичайно триває від 4 до 5 днів.

Призначення таблетованого Аміокордину® слід починати з першого дня інфузійної терапії.

Побічна дія.

• Найбільш поширеним небажаним ефектом

лікування аміодароном, розчином для ін'єкцій, є гіпотензія. Частота розвитку гіпотензії становить приблизно 16 %. Можливість розвитку гіпотензії та колапсу залежить в основному від швидкості введення, а не від дози.

Місцеві: можливе запалення вен після внутрішньовенних інфузій;

з боку серцево-судинної системи: брадикардія, порушення провідності (синоаурикулярна блокада, атріовентрикулярна блокада різного ступеня), посилення існуючої аритмії або розвиток нової, виникнення або загострення серцевої недостатності;

збоку дихальної системи: інтерстиціальна пневмонія, фіброз легенів, плеврит або облітеруючий бронхіт, кашель та прогресуюча задишка; з боку шлунково-кишкового тракту: нудота, блювання, запор, втрата апетиту, рідко - тимчасове порушення функції печінки (підвищення активності ферментів печінки), хронічне порушення функції печінки (псевдоалкогольний гепатит, цироз); щитоподібна залоза: гіпо- або гіпертиреоз;

з боку нервової системи: периферична невропатія, парестезія, тремор, церебральна атаксія, головний біль, невропатія і/або неврит очних нервів, поліневропатія,

заморочення, доброякісне підвищення внутрішньочерепного тиску, нічні жахи та слухові галюцинації;

з боку органа зору: відкладення у рогівці ліпофусцину та порушення зору (нечіткий зір, зменшення поля зору). Як правило, відкладення у рогівці не створюють суб'єктивних проблем, у виняткових випадках вони можуть проявлятись як кольорові ореоли, якщо людина дивиться на світло, або може з'явитися завіса перед очима; шкіра: фоточутливість відкритих частин тіла, висипання або сіро-синє забарвлення шкіри можуть спостерігатись під час лікування аміодароном або через кілька тижнів після його припинення;

інші побічні ефекти: ангіоневротичний набряк, анафілактичний шок, міопатія, епідидиміт, васкуліт, порушення функції нирок із підвищенням рівнів креатиніну у сироватці, в окремих випадках нейтропенія, тромбоцитопенія.

Протипоказання.

• Аміодарон протипоказаний при: гіперчутливості

до будь-якого з компонентів препарату та йоду, синусовій брадикардії (якщо ЧСС менше 50-55 скорочень/хв.) та синоаурикулярній блокаді, синдромі слабкості синусового вузла, атріовентрикулярній блокаді, бі- і трифасцикулярній блокаді пучка Гіса (якщо тільки не застосовується кардіостимулятор), циркуляторному колапсі, тяжкій гіпотензії, паралельній терапії ліками, які можуть спричинити поліморфну вентрикулярну тахікардію типу тріпотіння-мерехтіння,захворювання щитоподібної залози,вагітність (за винятком невідкладних випадків, коли очікуваний ефект переважає можливий ризик) і період лактації.

Внутрішньовенні ін'єкції протипоказані при гіпотензії, тяжкій дихальній недостатності, декомпенсованій кардіоміопатії та тяжкій серцевій недостатності.

Передозування.

Мало відомо про передозування аміодарону. Повідомлялось про окремі випадки синусової брадикардії, блокаді серця, вентрикулярної тахікардії, поліморфної вентрикулярної тахікардії типу тріпотіння/мерехтіння, порушення кровообігу та функції печінки.

Призначають симптоматичне лікування. Можливу брадикардію можна лікувати атропіном, агоністами бета-рецепторів, глюкагоном або за допомогою тимчасового кардіостимулятора. Гіпотензію треба лікувати інотропними і/або вазопресорними засобами.

Гемодіаліз не є ефективним методом виведення аміодарону з організму.

Особливості застосування.

Лікування розчином для ін'єкцій повинно проводитись і контролюватися тільки лікарем, у якого є належні знання й досвід у лікуванні порушень серцевого ритму. Пацієнтів бажано лікувати розчином для ін'єкцій лише у палатах інтенсивної терапії, у яких є можливість безперервно відстежувати дію ліків та можливі небажані ефекти. При порушеній гемодинаміці (тяжка гіпотензія, недостатність кровообігу) внутрішньовенні ін'єкції не рекомендуються. їх можна призначати тільки у невідкладних випадках, коли інше лікування виявилось неефективним. Доза повинна бути введена за період щонайменше 3 хвилини. Наступну внутрішньовенну ін'єкцію можна призначати не раніше ніж через 15 хвилин після попередньої, навіть якщо лише частина вмісту однієї ампули була використана (через можливий колапс). Там, де можливо, розчин для ін'єкції необхідно призначати у вигляді внутрішньовенної інфузії. Під час інфузійної терапії може спостерігатись гіпотензія, брадикардія й атріовентрикулярна блокада, тому за швидкістю вливання слід уважно спостерігати і

чітко додержуватись рекомендацій щодо дозування. Інфузії слід обережно призначати пацієнтам із гіпотензією, дихальною недостатністю, кардіоміопатією або недостатністю серця. Оскільки під час інфузійної терапії може розвинутись флебіт, рекомендується робити вливання крізь центральний венозний катетер.

Перед початком лікування рекомендується зняти електрокардіограму, дослідити функцію щитоподібної залози та визначити рівень калію у сироватці крові кожного пацієнта. Частота та тяжкість небажаних ефектів залежать від дози, тому пацієнтам слід призначити мінімальну ефективну підтримуючу дозу .

Фармакологічна дія аміодарону може вплинути на результати ЕКГ:подовжується період QT (завдяки уповільненню реполяризації) та можуть з'явитися U зубці. Такі зміни не свідчать про кардіотоксичність ліків. Якщо спостерігається синоаурикулярна блокада, або атріовентрикулярна блокада другого або третього ступеня, або біфасціальна блокада пучка Гіса, лікування треба припинити.

Прогресуюче диспное та непродуктивний кашель можуть бути ознаками легеневої токсичності, тому слід проводити рентгенологічне дослідження грудної клітки і функціональні проби легенів кожні 6 місяців.

Аміодарон може викликати порушення функції щитоподібної залози, особливо упацієнтів, які мають захворювання щитоподібної залози у власному або сімейному анамнезі.

У пацієнтів, які перебувають на лікуванні аміодароном, після хірургічного втручання може розвинутись гострий респіраторний дистрес-синдром, тому потрібен постійний нагляд за пацієнтами при використанні кисневої терапії в післяопераційний період.

Пацієнти, які приймають аміодарон, повинні уникати прямого сонячного проміння.

Влітку необхідно захищати відкриті частини тіла за допомогою відповідного одягу та сонцезахисного крему.

Лабораторні тести

Аміодарон містить йод, тому він може впливати на результати аналізу функції щитовидної залози, особливо на рівні ТЗ, Т4 та тиреотропний гормон.

Під час лікування аміодароном треба регулярно перевіряти активність ферментів печінки, зокрема активність амінотрансфераз.

Пацієнти похилого віку та діти

Необхідно бути обережними при лікуванні пацієнтів похилого віку. Функція печінки та нирок, а також функція серця у таких пацієнтів може бути послабленою. У деяких пацієнтів також можуть бути й інші захворювання, і вони можуть приймати й інші ліки. Тому починати лікування необхідно з найменшої ефективної та підтримуючої дози. Ефективність та безпечність аміодарону для лікування дітей не встановлена.

Вагітність та годування груддю

Категорія D щодо вагітності. Аміодарон проходить крізь плацентарний бар'єр і потрапляє у плід. Він може зашкодити плоду, спричинити гіпотиреоз та зоб у новонароджених, тому його використання під час вагітності протипоказане. Ці ліки можна призначати під час вагітності, тільки якщо вони абсолютно необхідні (інші засоби проти аритмії виявились неефективними), якщо очікувана користь переважає можливий ризик.

Оскільки значна кількість аміодарону виділяється у грудне молоко, годування груддю протипоказане. Якщо мати, яка годує груддю, не може уникнути вживання Аміокордину®, їй рекомендується припинити годування груддю.

Вплив на здатність керувати автомобілем та іншими механізмами.

Немає повідомлень про вплив аміодарону на здатність керувати автомобілем та використовувати технічні пристрої.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами.

Навіть через кілька місяців після припинення лікування аміодарон може впливати на дію інших ліків.

При одночасному призначенні аміодарону із антиаритмічними засобами (бепридил, препарати І класу, хінідин, соталол), а також з вінкаміном, сультропідом, еритроміцином (внутрішньовенно) та пентамідином (внутрішньовенно) збільшується ризик розвитку поліморфної вентрикулярної тахікардії типу тріпотіння/мерехтіння. Не рекомендовано одночасно призначти аміодарон та антагоністи кальцію (дилтіазем верапаміл) і бета-блокатори, оскільки вони підвищують ризик брадикардії та атріовентрикулярної блокади.

Не рекомендовано одночасно призначати аміодарон із стимулюючими проносними засобами, оскільки вони підвищують ризик гіпокаліємії та вентрикулярної аритмії. Слід виявляти обережність при паралельному використанні аміодарону з ліками, які можуть спричинити гіпокаліемію (діуретики, кортикостероїди, амфотеріцин В (внутрішньовенно), синтетичний кортикотропін (тетракозактид)). Гіпокаліемія може спричинити додаткове подовження інтервалу QT і підвищити ризик вентрикулярної аритмії, включаючи тріпотіння/мерехтіння. Якщо не можна уникнути одночасного призначення аміодарону та зазначених вище ліків, треба контролювати інтервал QT і виправляти можливу гіпокаліемію введенням калію.

При одночасному використанні аміодарону із антикоагулянтами для перорального застосування (варфарин) збільшується ризик кровотечі, тому необхідно контролювати рівень протромбіну і корегувати дозування антикоагулянтів (зменшення дози варфарину на 1/3 або на 1/2 дози під час та після лікування аміодароном). При одночасному використанні аміодарону і трициклічних антидепресантів, фенотіазину, астемізолу та терфенадину може з'явитися додаткове подовження інтервалу QT і підвищитися ризик вентрикулярної аритмії, включаючи тріпотіння/мерехтіння.

Під час паралельного призначення з серцевими глікозидами можуть спостерігатись порушення автоматизму (у вигляді значної брадикардії) та порушення атріовентрикулярної провідності, а також підвищення концентрації дигоксину у сироватці (через зменшення його виведення). При прийомі аміодарону необхідно слідкувати за рівнем дигоксину в крові, контролювати ЕКГ і при необхідності зменшити дозу дигоксину (на1\2) або зовсім його відмінити.

При одночасному використанні аміодарону з фенітоїном, циклоспорином можливе підвищення рівня останніх у плазмі крові через зменшення їх виділення, тому треба контролювати рівень фенітоїну і циклоспорину в крові та при необхідності дозування. Через ризик брадикардії (резистентної до атропіну), гіпотензії, порушення провідності та зменшення ударного об'єму у пацієнтів, які приймають Аміокордин®, слід бути обережними при загальній анестезії та використанні кисневої терапії у післяопераційний період.

У літературі є лише два повідомлення про взаємодію під час інфузії аміодарону. В одного пацієнта спостерігались судоми при одночасному призначенні аміодарону та лідокаїну через підвищений рівень лідокаїну у сироватці. В іншого пацієнта спостерігалось порушення функції нирок при паралельному призначенні аміодарону та циклоспорину через зменшення виділення циклоспорину (на 50 %). Таким чином, під час паралельного лікування інфузіями аміодарону та циклоспорином необхідно частіше контролювати рівні циклоспорину у сироватці.

Умови та термін зберігання.

• Аміокордин® не слід використовувати після

закінчення строку придатності, вказаного на упаковці. Термін зберігання - 2 роки.

Зберігати при температурі до 25 °С, у захищеному від світла та недоступному для дітей місці.