Інструкція для медичного застосування препарату АМІКІН

міжнародна та хімічна назви:

• amikacinum, (D-Стрептамин,

0-3-аміно-3-деоксі- a-D-глукопіранозил-(1®6)-0-[6-аміно-6-деоксі-a-D-глукопіранозил-(1®4)-N1-(4-аміно-2-гидрокси-1-оксобутил)-2деокси-, (S)-сульфат (1:2) (сіль);

основні фізико-хімічні властивості: стерильний розчин світло-солом'яного кольору;

склад:

• 1 флакон містить

амікацину сульфату 100 мг, 250 мг або 500мг,

допоміжні речовини: натрію цитрат, натрію бісульфіт, кислота сірчана , вода для ін'єкцій.

Форма випуску.

Розчин для ін'єкцій.

Фармакотерапевтична група.

Протибактеріальні засоби для системного застосування. Аміноглікозиди. АТС J01G B06.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Амікін має бактерицидну дію за рахунок пригнічення синтезу білка у мікроорганізмів. Він ефективний у відношенні грамнегативних і грампозитивних збудників. Грамнегативні мікроорганізми, чутливі до препарату: Pseudomonas spp., Escherichia coli, Proteus spp. (індолпозитивні і індолнегативні), Providencia spp., Klebsiella-Enterobacter-Serratia spp., Acinetobacter spp. (раніше Mima-Herellea) та Citrobacter freundii, в т.ч. штами стійкі до інших аміноглікозидів.

Амікін у поєднанні з бета-лактамними антибіотиками проявляє синергічну активність in vitro відносно багатьох клінічно значущих грамнегативних мікроорганізмів.

Серед грампозитивних мікроорганізмів найбільш чутливими до препарату є штами Staphylococcus spp., яки продукують і не продукують пеніциліназу, включаючи штами, резистентні до метицилину. Амікин мало ефективний відносно Streptococcus pyogenes, Streptococcus pneumoniae та ентерококків

Фармакокінетика.

Після внутришньом'язового введення препарат швидко всмоктується і розподіляється в позаклітинну рідину. Максимальні концентрації в сироватці крові досягаються через 1 годину. Терапевтичні концентрації в крові зберігаються протягом 10 годин. Препарат виводиться із сечею в незміненому виді головним чином за рахунок гломерулярной фільтрації. При нормальній функції нирок близько 91,9% препарату виводиться протягом 8 годин і близько 98,2% протягом 24 годин.

Кумуляції при застосуванні препарату в рекомендованих дозах протягом 10 днів не спостерігалося.

Фармакокінетика препарату в новонароджених дітей після однократного внутришньом'язового введення дози 7,5 мг/кг не відрізняється від фармакокінетики інших аміноглікозидів. В міру збільшення маси тіла і ниркового кліренсу в новонароджених дітей період напіввиведення препарату, зменшується. Кумуляції препарату при режимі введення 7,5 мг/кг кожні 12 годин протягом 5 днів не спостерігалося.

Після внутрішньовенного введення 7,5 мг/кг або 15 мг/кг терапевтичні концентрації препарату у плазмі крові досягає через 30-60 хв і зберігається протягом 10 годин. При нормальній функції нирок близько 84% препарату виводиться протягом 9 годин і близько 94% протягом 24 годин. Кумуляції препарату при повторних введеннях 15-20 мг/кг кожні 12 годин при нормальній функції нирок не спостерігалося.

При порушеній функції нирок чи при уповільненій гломерулярній фільтрації період напіввиведення препарату збільшується.

Концентрації амікацину в спинномозковій рідині після однократного внутрішньовенного введення дози 7,5 мг/кг немовлям складають 10-20% від концентрацій у сироватці, при менінгіті вони можуть досягати 50%. Приблизно 20% препарату в крові зв'язано з білками сироватки крові. Препарат проникає через плацентарний бар'єр і знаходиться в навколоплідних водах у високих концентраціях.

Показання для застосування.

Амікін показаний при тяжких інфекціях, викликаних чутливими до нього штамами мікроорганізмів, включаючи штами, резистентні до інших аминоглікозидів.

Амікін може застосовуватися для початкової терапії інфекцій, викликаних грамнегативними та/або грампозитивними мікроорганізмами роду Staphylococcus, до визначення чутливості збудників.

Амікін показаний при бактеріємії і септицемії (включаючи сепсис немовлят), інфекціях дихальних шляхів, кісток, суглобів, ЦНС (включаючи менінгіт), шкіри і м'яких тканин, при інфекціях черевної порожнини (включаючи перитоніт), у результаті опіків, післяопераційних інфекціях (включаючи інфекції після операцій на судинах), а також при тяжких, ускладнених і рецидивуючих інфекціях сечового тракту.

Спосіб застосування та дози.

Препарат призначений для внутрішньом'язового та внутрівенного введення.

Рекомендована доза препарату залежить від маси тіла хворого і функції нирок, визначеною за показником кліренсу креатинину. Добова доза не повинна перевищувати 15-20 мг/кг.

Концентрацію амікацину в крові слід перевіряти коли вона максимальна (пік концентрації триває 30-90 хвилин після введення препарату), при цьому вона повинна бути не більше 35 мкг/мл. Безпосередньо перед наступним введенням концентрація препарату в сироватці крові повинна бути не більше 10 мкг/мл.

При нормальній функції нирок рекомендована доза дорослим і дітям старше 2 тижнів складає 15 мг/кг/доба, розподіленій на дві або три рівні дози, тобто 7,5 мг/кг через кожні 12 годин або 5 мг/кг через кожні 8 годин внутрішньом’язово або внутрівенно. Хворим з надлишковою масою тіла доза не повинна перевищувати 1,5 г/день.

При нормальній функції нирок та кліренсі креатиніну 50 мл/хв і більш, хворим на бактеріємію, септицемію, інфекції дихальних шляхів, ускладнені інфекції сечових шляхів, внутрішньочеревніх інфекціях, а також при емпіричному лікуванні фебрильних станів нейтропенічного походження можливий альтернативний режим дозування: 15 мг/кг/доба (дорослим) чи 20 мг/кг/доба (дітям старше 4 тижнів) один раз на добу внутрівенно. У цих випадках максимальні концентрації в сироватці можуть перевищувати 35 мкг/мл.

При неускладнених інфекціях сечових шляхів загальна добова доза складає 500 мг за один раз або 250 мг два рази на добу. Відповідь на лікування повинна з'явиться вже через 24-48 годин.

Для недоношених дітей рекомендована доза складає 7,5 мг/кг кожні 12 годин.

Немовлям варто вводити навантажувальну дозу 10 мг/кг, а потім по 7,5 мг/кг кожні 12 годин.

Якщо стан хворого стабільний, а значення кліренсу креатиніну невідомо, визначити інтервал введення препарату в годинах можна, помноживши концентрацію креатиніну сироватки крові на 9. Наприклад, якщо концентрація креатиніну в сироватці становить 2 мг/100 мл, то звичайну дозу, що рекомендується – 7,5 мг/кг слід вводити кожні 18 годин.

Звичайно тривалість лікування препаратом складає 7-10 діб.

При лікуванні інфекцій, що тяжко піддаються лікуванню або ускладнених інфекціях, через 10 діб варто оцінити проведене лікування препаратом і перед призначенням наступного курсу перевірити функцію нирок, слух, вестибулярний апарат і концентрацію препарату в сироватці крові. При відсутності очікуваної клінічної відповіді через 3-5 днів, лікування варто припинити і провести визначення чутливості збудника до антибіотиків.

При порушеній функції нирок (кліренс креатиніна менш 50 мг/мл) рекомендується режим введення два чи три рази на добу з визначенням концентрації амікацину в сироватці крові і коректування дози або зниженням дози, або збільшенням інтервалу між введеннями препарату. Не вводити добову дозу препарату за один раз.

При порушеній функції нирок рекомендується зниження дози препарату і введення через 8-12 годин. Для підтвердження правильності підбора дози і запобігання надлишкових концентрацій амікацину в сироватці крові слід, якщо є можливість, періодично провіряти концентрацію останнього у плазмі крові.

Лікування препаратом починають з навантажувальної разової дози 7,5 мг/кг. Потім у залежності від зниження кліренсу креатинину розраховують підтримуючу дозу, як зазначено нижче.

Інтервал між введеннями 12 годин.

 Реальний кліренс
 креатиніну у хворого (мл/хв.)
 
 
 х
 
 
 Доза що теоретично
 потрібна хворому (мг)
 


 
 Корегована підтримуюча
 доза =
 
 
 
 ---------------------------------------------------------------------------
 


 
 
 
 
 Нормальний кліренс
 креатиніну (теоретично) для даного хворого(мл/хв.)
 
 

Інший спосіб визначити дозу хворим (інтервал між введеннями 12 годин) при стабільному стані і з відомим значенням креатиніну сироватки - розділити рекомендовану дозу на значення креатиніну сироватки. .

Підготовка розчину до внутрішньовенного введення і рекомендації з уведення.

Вміст флакона розбавляють у 100-200 мл одним з нижчеподаних стерильних розчинників:

5% розчин глюкози для ін'єкцій;

5% розчин глюкози на 0,2% розчині хлористого натрію для ін'єкцій;

5% розчин глюкози на 0,45% розчині хлористого натрію для ін'єкцій;

0,9% розчин хлористого натрію для ін'єкцій;

Розчин Рингера з лактатом.

Приготовлений розчин слід вводити внутрівенно протягом 30-60 хвилин.

Дітям об’єм розчину повинний бути достатнім для вливання протягом 30-60 хвилин. Немовлям внутрішньовенне вливання повинне проводитися протягом 1-2 години.

Після розведення розчини з концентрацією 2,5 -5,0 мг/мл придатні до використання протягом 24 годин, якщо препарат зберігається при кімнатній температурі.

Побічна дія.

Всі аміноглікозиди можуть виявляти слухову, вестибулярну і ниркову токсичність, а також викликати нервово-м'язову блокаду. У поодиноких випадках повідомлялося також про висипання на шкірі, лихоманку, головні болі, парестезії, тремор, нудоту та блювання, эозинофілію, артралгії, анемію, гіпотензію і гіпомагніємію. Є повідомлення про крововиливи в макулярну область сітківки (у жовту пляму), що іноді пріводить до необоротної втрати зору, після введення амікацину в склоподібне тіло (ін'єкції в око).

Протипоказання.

Підвищена чутливість до препарату або до будь-якої з допоміжних речовин, що входять у його склад, а також підвищена чутливість або тяжкі токсичні реакції при застосуванні інших аміноглікозидних антибіотиків в анамнезі.

Вагітність та годування груддю.

Передозування.

При передозуванні та/або розвитку токсичних реакцій амікацин видаляється перитонеальным діалізом (чи гемодіалізом). Концентрації амікацину також можна знизити шляхом тривалої артеріовенозної гемофильтрації. Немовлям можливе проведення обмінної трансфузії.

Особливості застосування.

У зв'язку з потенційною ототоксичністю і нефротоксичністю аміноглікозидов хворі повинні знаходитися під особливим наглядом лікаря. Безпека застосування препарату протягом більш 14 днів не встановлена.

Амікін при неускладнених інфекціях сечового тракту повинний застосовуватися з обережністю і тільки у випадку неефективності лікування іншими антибіотиками, що володіють меншої нефротоксичністю. Дози препарату повинні бути знижені.

Ризик розвитку нефротоксичності вище в хворих з порушеною функцією нирок, у хворих старшого віку, а також при застосуванні високих доз або у результаті тривалого лікування препаратом. Під час лікування необхідно перевіряти функцію нирок проведенням лабораторних аналізів сечі і стежити за нервовою провідністю у восьмій парі черепно-мозкових нервів. Зниження питомої ваги сечі, збільшення виділення білку, наявність сечового осаду вказують на порушення функції нирок. Періодично слід проводити аналізи крові на зміст азоту сечовини крові, креатиніну в сироватці, перевіряти кліренс креатиніну. По-можливості, періодично проводити аудиометричний контроль.

З появою ознак ототоксичності (запаморочення, шум у вухах, та зниження слуху) або нефротоксичності необхідно припинити прийом препарату або зменшити дозу препарату.

Нейротоксичність може розвитися під час лікування препаратом у вигляді вестибулярної токсичності та/або двостороннього порушення гостроти слуху. Першими ознаками прояву нейротоксичності є приглухуватість до звуків високої частоти, що може бути виявлена тільки аудиометричним обстеженням, і запаморочення, що можуть вказувати на порушення вестибулярного апарату.

До інших проявів нейротоксичності відносяться відчуття оніміння і поколювання в кінцівках, судороги і мимовільні скорочення м'язів.

Під час лікування препаратом можуть з'явитися симптоми ушкодження внутрішнього вуха або порушення вестибулярного апарата без симптомів прояву токсичного ефекту на восьму пару черепно-мозкових нервів. Повна чи часткова необоротна двостороння втрата слуху або тяжкі запаморочення, що приводять до інвалідності, можуть розвинутися і після припинення лікування препаратом.

Ототоксичність, викликана аміноглікозидними антибіотиками, звичайно носить необоротний характер. Ризик розвитку ототоксичності підвищений у хворих з порушеною функцією нирок, а також при застосуванні високих доз або при тривалому лікуванні препаратом.

Аміноглікозидні антибіотики слід застосовувати з обережністю у хворих паркінсонізмом або при міастенії типу myastenia gravis. Вони можуть підсилювати м'язову слабість за рахунок блокади нервово-м'язової передачі.

Як і у випадку інших антибіотиків, застосування амікацину може призводити до колонізації нечутливими мікроорганізмами. У таких випадках необхідно відповідне лікування.

Амікін містить бісульфіт натрію, що може викликати реакції алергійного типу, у тому числі симптоми анафілаксії і різного ступеня тяжкості астматичні приступи особливо у хворих на бронхіальну астму.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами.

Як і інші аминоглікозиди, Амікін не можна вводити одночасно з іншими лікарськими препаратами.

Слід уникати одночасного та/або послідовного перорального чи парентерального застосування інших нейротоксичних або нефротоксичних препаратів, особливо бацитрацину, цисплатину, амфотерицину В, цефалоридину, паромомицину, віомицину, полімиксину В, колистину, ванкомицину, а також інших аміноглікозидних антибіотиків.

Слід уникати одночасного застосування препарату Амікін з такими диуретиками, як етакринова кислота або фуросемид, що самі можуть викликати ототоксичні ефекти. Крім того, при внутрішньовенному введенні диуретики можуть підвищувати токсичність аміноглікозидів за рахунок зміни концентрації антибіотика в сироватці крові і тканинах.

Слід уникати введення препарату Амікін разом із препаратами для анестезії або препаратами, що блокують нервово-м'язову передачу (наприклад, тубокурарин, сукцинилхолин і декаметоній), а також одночасного введення засобів для переливання крові, що містять цитрат як антикоагулянт. У сполученні з зазначеними препаратами аміноглікозиди можуть стати причиною розвитку нервово-м'язової блокади і паралічу дихання.

При одночасному застосуванні з цефалоспоринами ризик нефротоксичності підвищується. Цефалоспорини можуть викликати помилку при визначенні концентрації креатинина в сироватці крові.

При одночасному введенні з антибіотиками пенициллінової групи концентрація препарату Амікін у сироватці крові може знижуватися. Інактивація аміноглікозиду може мати клінічне значення тільки у хворих з тяжкими порушеннями функції нирок. Інактивація може продовжуватися в зразках фізіологічних рідин, що приведе до неправильних результатів лабораторних аналізів. Захисними мірами при проведенні лабораторних аналізів є швидкий добір зразків, чи заморожування.

Умови та термін зберігання.

ЗБЕРІГАТИ В НЕДОСТУПНОМУ ДЛЯ ДІТЕЙ МІСЦІ.

Зберігати при температурі 15-25 °С.

Розчин, що містить Амікін у концентрації 2,5 – 5,0 мг/мл, якщо він зберігається в холодильнику або при температурі не вище 25 °С, можна використовувати протягом 24 годин.

Термін придатності – 3 роки.