Інструкція для медичного застосування препарату ІЗОПТИН®

міжнародна та хімічна назви:

• верапаміл; a-[3-[[2-(3,4-диметоксифеніл)-етил]метиламіно]пропіл]-3,4-диметокси-a-(1-метилетил)

бензолацетонітрилу моногідрохлорид;

основні фізико-хімічні властивості: прозорий розчин, без кольору, без будь-яких сторонніх домішок;

склад:

• кожна ампула об’ємом 2 мл

містить 5 мг верапамілу гідрохлориду ;

допоміжні речовини: натрію хлорид, кислота хлористоводнева 36%, вода для ін’єкцій, азот.

Форма випуску.

• Розчин для ін’єкцій.

Фармакотерапевтична група.

• Селективні антагоністи кальцію з переважаючою дією на серце, похідне фенілалкіламіну. Код АТС С08D A01.

Фармакологічні властивості.

Верапаміл, діюча речовина препарату Ізоптин(R), блокує трансмембранний потік іонів кальцію у клітини серця та гладеньких м’язів судин. Він безпосередньо зменшує потребу міокарда в кисні за рахунок впливу на енергетично затратні процеси метаболізму в клітинах міокарда та зменшення постнавантаження.

Завдяки блокуванню кальцієвих каналів гладенької мускулатури коронарних артерій приток крові до міокарда посилюється, навіть у постстенотичних ділянках, і спазм коронарних артерій знімається. Ці властивості визначають антиішемічну та антиангінальну ефективність препарату Ізоптин® при всіх формах ішемічної хвороби серця.

Антигіпертензивна ефективність препарату Ізоптин® обумовлена зменшенням опору периферичних судин без збільшення частоти серцевих скорочень в якості рефлекторної відповіді. Небажаних змін фізіологічних величин тиску крові не спостерігається.

Препарат Ізоптин® має виражену антиаритмічну дію, особливо при надшлуночковій аритмії. Він затримує проведення імпульсу в атріовентрикулярному вузлі, внаслідок чого, залежно від типу аритмії, відновлюється синусовий ритм та/або частота скорочень шлуночків нормалізується.

Фармакокінетика.

Приблизно 90% верапамілу зв’язується з білками плазми. Внаслідок екстенсивного метаболізму верапамілу утворюється велика кількість метаболітів. З метаболітів тільки норверапаміл є фармакологічно активним (приблизно 20% від гіпотензивної активності верапамілу). При внутрішньовенному введенні період напіввиведення верапамілу двофазний: ранній – майже 4 хв., кінцевий – 2 – 5 год. Антиаритмічна дія при внутрішньовенному введенні розвивається протягом 1 – 5 хв. (як правило, менше 2 хв.), геодинамічні ефекти – протягом 3 – 5 хв. При в/в введенні антиаритмічна дія триває приблизно 2 години, гемодинамічна – 10 – 20 хвилин. У пацієнтів з порушеннями функції печінки виведення верапамілу уповільнюється. Приблизно 70% верапамілу гідрохлориду виводиться у вигляді метаболітів нирками, лише 3 – 4% препарату виводиться у незміненому вигляді. Завдяки цьому порушення функції нирок не впливає на фармакокінетику верапамілу. До 16% верапамілу виводиться з випорожненнями.

Показання для застосування.

Ізоптин®, розчин для ін’єкцій, застосовують для лікування пароксизмальної надшлуночкової тахікардії; тріпотіння/миготіння передсердь (за винятком синдрому Вольфа – Паркінсона - Уайта (WPW).

Ізоптин®, розчин для ін’єкцій, застосовують для початкового лікування нестабільної стенокардії у пацієнтів, яким не показані нітрати та /або бета-блокатори, включаючи вазоспастичну стенокардію, варіантну стенокардію, стенокардію Принцметала.

Ізоптин®, розчин для ін’єкцій, показаний для лікування підвищеного артеріального тиску (артеріальної гіпертензії): при гіпертонічних кризах.

У педіатричній практиці Ізоптин®, розчин для ін’єкцій, застосовують при пароксизмальній надшлуночковій тахікардії.

Спосіб застосування та дози.

Внутрішньовенне введення повинно здійснюваться повільно (не менше 2 хв.) під наглядом медичного персоналу, контролем ЕКГ та артеріального тиску. Пацієнти, які одержували верапаміл внутрішньовенно як стартове лікування нестабільної стенокардії, мають бути якнайшвидше переведені на прийом верапамілу перорально.

Рекомендовані дози для дорослих та підлітків з вагою понад 50 кг:

початкова доза становить 5 мг верапамілу гідрохлориду (що відповідає 2 мл Ізоптину®, розчину для ін’єкцій); за необхідності через 5 – 10 хвилин вводять ще 5 мг Ізоптину®, розчину для ін’єкцій .

Якщо необхідно, можливо подальше крапельне введення 5 – 10 мг Ізоптину®, розведеного у фізіологічному розчині, тривалістю 1 год.; іншим розчином для розведення може бути 5% розчин глюкози з рН andlt; 6,5. Середня добова доза не повинна перевищувати 100 мг верапамілу гідрохлориду.

У пацієнтів з порушеною функцією печінки біодоступність верапамілу значно збільшується. У таких випадках дозу визначають з особливою обережністю.

Рекомендовані дози для дітей:

При тахікардії, пов’язаній з серцевою недостатністю, перед внутрішньовенним введенням Ізоптину®, розчину для ін’єкцій необхідно провести дигіталізацію.

 Вік
 
 
 Доза
 


 
 0 – 1 рік
 
 
 Лікування
 призначають тільки за життєвими показаннями, якщо немає альтернативного
 лікування. Рідко після внутрішньовенного застосування верапамілу у
 новонароджених та грудних дітей спостерігались тяжкі гемодинамічні порушення,
 деякі з них були фатальними.
 
 


 
 Новонароджені
 
 
 0,75 – 1,0 мг
 верапамілу гідрохлориду, що відповідає 0,3 – 0,4 мл Ізоптину®,
 розчину для ін’єкцій.
 
 


 
 Грудні діти
 
 
 0,75 – 2,0 мг
 верапамілу гідрохлориду, що відповідає 0,3 – 0,8 мл Ізоптину®,
 розчину для ін’єкцій.
 


 
 1 – 5 років
 
 
 2,0 – 3,0 мг
 верапамілу гідрохлориду, що відповідає 0,8 – 1,2 мл Ізоптину®,
 розчину для ін’єкцій.
 


 
 6 – 14 років
 
 
 2,5 – 5,0 мг
 верапамілу гідрохлориду, що відповідає 1 – 2 мл Ізоптину®, розчину
 для ін’єкцій.
 

Введення препарату припиняють одразу після настання ефекту.

Побічна дія.

Під час застосування верапамілу, розчину для ін’єкцій, можуть спостерігатися небажані впливи на проведення серцевого імпульсу (атріовентрикулярна блокада) та на частоту серцевих скорочень (синусова брадикардія, зупинка синусового вузла із зупинкою серця).

Іноді може розвинутися або загостритися серцева недостатність, значне зниження артеріального тиску та/або ортостатичні реакції.

Дуже рідко у пацієнтів, які приймали верапаміл, спостерігалося збільшення частоти серцевих скорочень (тахікардія).

У поодиноких випадках можуть виникати головний біль, нервозність, запаморочення, стомлюваність, сенсорні розлади, такі як, дзвін у вухах, парестезія, нейропатія та тремор, пітливість, почервоніння шкіри та відчуття жару.

Рідко повідомлялося про алергічні реакції (еритема, свербіж, кропив’янка, макулопапілярна екзантема та еритромелалгія). Дуже рідко повідомлялося про бронхоспазм.

Можуть виникати периферичні набряки як результат місцевого розширення артеріол. Також повідомлялося про транзиторне підвищення рівнів трансаміназ та/або лужної фосфатази, що вірогідно є ознакою алергічного гепатиту.

Значне зниження переносимості глюкози та імпотенція спостерігалися рідко.

А також зрідка спостерігалися м’язова слабкість, біль у м’язах та суглобах.

У поодиноких випадках повідомлялось про ангіоневротичний набряк, синдром Стівенс-Джонсона. Дуже рідко повідомлялося про гіперплазію ясен (гінгівіт та кровотеча), яка минала після відміни препарату.

Протипоказання.

Кардіогенний шок.

Гостра фаза інфаркту міокарда з ускладненнями (брадикардія, гіпотензія, серцева недостатність).

Важкі порушення провідності (синоатріальна або атріовентрикулярна блокада II і III ступенів).

Синдром слабкості синусового вузла.

Застійна серцева недостатність.

Фібриляція/тріпотіння передсердь із супутнім синдромом Вольфа – Паркінсона -Уайта (ризик виникнення шлуночкової тахікардії).

Відома гіперчутливість до верапамілу або до будь-якого компоненту препарату.

Ізоптин®, розчин для ін’єкції не можна застосовувати внутрішньовенно у пацієнтів, які приймають бета-блокатори (крім реанімаційних заходів).

У разі гострої коронарної недостатності внутрішньовенне введення препарату повинно бути ретельно обґрунтованим (необхідно виключити можливість інфаркту міокарда), за станом пацієнта треба пильно наглядати.

Верапаміла гідрохлорид не можна вводити внутрішньовенно вагітним жінкам та жінкам, які годують груддю.

Передозування.

Симптоми, які спостерігаються при передозуванні верапамілу: зниження артеріального тиску, кома, брадикардія, AV блокада, асистолія, кардіальний шок, набряк легенів.

Терапевтичні заходи при передозуванні: пріоритетом є виведення токсинів та досягнення серцево-судинної стабільності. Верапамілу гідрохлорид не піддається діалізу, тому гемодіаліз не показаний. Однак рекомендується провести гемофільтрацію та, за необхідності, форез плазми (високий ступінь зв’язування антагоністів кальцію з білками плазми).

Звичайні реанімаційні заходи включають непрямий масаж серця, штучне дихання, дефібриляцію та кардіостимуляцію.

Особливі заходи: усунення кардіодепресивних впливів, гіпотензії і брадикардії.

Брадикардію лікують симптоматично із застосуванням атропіну та/або бетасимпатоміметиків (ізопротеренолу, орципреналіну). У випадках тяжкої брадикардії необхідно застосовувати кардіостимуляцію.

Специфічним антидотом є кальцій: внутрішньовенно вводять 10-20 мл 10% розчину глюконату кальцію (2,25 – 4,5 ммоль). За необхідності можна повторити введення або провести додаткову уповільнену крапельну інфузію (напр., 5 ммоль/год.).

При гіпотензії, яка виникла в результаті кардіального шоку або артеріальної вазодилятації, необхідно застосовувати допамін (до 25 мг/хв./кг) або добутамід (до 15 мг/хв./кг). Дози залежать від бажаного ефекту. Концентрації кальцію у сироватці повинні відповідати верхній межі норми або бути трохи вищими за норму. У зв’язку з вазодилятацією на ранніх етапах проводиться введення замісної рідини (розчин Рингера або фізіологічний розчин).

Особливості застосування.

Внутрішньовенне введення необхідно проводити повільно (не менше 2 хв.), при цьому треба спостерігати за станом пацієнта та, при можливості, моніторувати параметри ЕКГ та вимірювати артеріальний тиск.

При призначенні верапамілу та визначенні його дози особливу увагу слід приділяти пацієнтам, у яких наявні:

AV блокада І ступеня;

гіпотензія (систолічний артеріальний тиск andlt; 90 мм рт. ст.);

брадикардія (частота серцевих скорочень менша 50 ударів за хвилину);

тяжкі порушення функції печінки (див.:

Спосіб застосування та дози.

шлуночкова тахікардія з довгим QRS комплексом (andgt; 0, 12 c);

прогресуюча м’язова дистрофія.

Вплив на здатність керувати транспортними засобами та механізмами: здатність до керування транспортними засобами або роботи з механізмами може бути порушена.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами.

Верапамілу гідрохлорид може взаємодіяти з такими лікарськими засобами:

 Клас ліків
 
 
 Можливі ефекти
 


 
 Антиаритмічні засоби,
 бета-блокатори, інгаляційні анестетики
 
 
 Взаємне посилення
 кардіоваскулярних ефектів (посилення AV блоку, ще більше зменшення ЧСС,
 індукування серцевої недостатності, значне зниження артеріального тиску).
 


 
 Антигіпертензивна засоби,
 діуретики, судинорозширюючі препарати
 
 
 Посилення антигіпертензивного
 ефекту.
 


 
 Дигоксин
 
 
 Підвищення рівнів дигоксину у
 плазмі через зменшену ниркову екскрецію (треба слідкувати за симптомами
 передозування дигоксином, визначаючи показники його концентрації в плазмі, і
 у разі необхідності, зменшити дозу глікозиду. 
 


 
 Хінідин
 
 
 Значне зниження артеріального
 тиску. У пацієнтів з обструктивною кардіоміопатією може виникнути набряк
 легенів.
 


 
 Карбамазепін
 
 
 Посилення ефектів карбамазепіну,
 посилення нейротоксичності.
 


 
 Циметидин
 
 
 Вірогідне підвищення рівнів
 верапамілу в плазмі.
 


 
 Літій
 
 
 Послаблення ефектів літію,
 посилення нейротоксичності літію.
 


 
 Рифампіцин, фенітоїн,
 фенобарбітал
 
 
 Зменшення концентрації в плазмі
 та послаблення ефектів верапамілу.
 


 
 Теофілін
 
 
 Збільшення рівнів теофіліну в
 плазмі.
 


 
 Празозин
 
 
 Збільшення рівнів празозину в
 плазмі.
 


 
 Циклоспорин
 
 
 Збільшення рівнів циклоспорину в
 плазмі.
 


 
 Мідазолам
 
 
 Збільшення рівнів мідазоламу в
 плазмі.
 


 
 М’язові релаксанти
 
 
 Верапаміл посилює ефекти
 релаксантів.
 


 
 Ацетилсаліцилова кислота
 
 
 Збільшення ризику кровотечі.
 


 
 Етанол (алкоголь)
 
 
 Уповільнення розпаду етанолу та
 підвищення його рівнів у плазмі, посилення дії алкоголю.
 


 
 Грейпфрутовий сік
 
 
 Підвищення рівнів верапамілу в
 плазмі.
 

Умови та термін зберігання.

Зберігати у недоступному для дітей місці при кімнатній температурі в оригінальній упаковці.

Термін зберігання - 5 років. Після відкриття ампули та приготування розчину з ізотонічним фізіологічним розчином, 5% розчином глюкози або будь-яким іншим відповідним розчином (рН andlt; 6,5) термін зберігання при кімнатній температурі становить не більше 48 годин.