Інструкція для медичного застосування препарату ФЛУТАМІД

міжнародна та хімічна назви:

• флутамід;

2-метил–N-[4-нітро-3-(трифторметил)фенил] пропіонамід;

основні фізико-хімічні властивості:

• таблетки жовтого кольору, капсулоподібної

форми, без оболонки з насічками, довжиною 19 мм, шириною 7 мм;

склад:

1 таблетка містить флутаміду 250 мг;

допоміжні речовини: манітол, натрію лаурилсульфат, повідон К-30, целюлоза мікрокристалічна, кремнію діоксид колоїдний, натрію крохмальгліколят, магнію стеарат.

Форма випуску.

• Таблетки.

Фармакотерапевтична група.

• Антиандрогенні засоби. Код АТС L02BB01.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка. Флутамід - антиандрогенний препарат з нестероїдною структурою. Флутамід та його метаболіти не мають агоністичних або антагоністичних властивостей відносно рецепторів глюкокортикоїдів, естрогену, прогестину та мінералокортикоїдів.

Флутамід блокує андрогенні рецептори клітин-мішеней у передміхуровій залозі, гіпоталамусі і гіпофізі та інгібує біологічні ефекти ендогенних андрогенів. Проте флутамід не пригнічує дію на андрогенопосередковану секрецію гонадотропін-релізинг гормону (ГТРГ) гіпоталамусом або не впливає на чутливість гіпофіза до ГТРГ. Це приводить до підвищення вмісту гонадотропних гормонів (лютеїнізуючого і фолікулостимулюючого), унаслідок чого відбувається стимуляція гіперпродукції тестостерону.

Конкуруючи з андрогенами, флутамід і його метаболіти інгібують взаємодію дигідротестостерону з ядерними рецепторами андрогенів. Блокада рецепторів може також відбуватися на рівні клітинної мембрани і цитоплазмі клітки. Основний метаболіт - 2-гідроксифлутамід. Його спорідненість з рецепторами андрогенів у 25 разів вище, ніж у флутаміду, що дозволяє розглядати його як активну форму флутаміду.

Комбінація флутаміду з хімічною або хірургічною кастрацією приводить до появи тестикулярних та адреналових ефектів андрогенів.

Фармакокінетика. Після перорального застосування флутамід добре адсорбується із шлунково-кишкового тракту. Максимальна концентрація в плазмі крові досягається протягом 2 годин. Досліди з використанням міченого тритієм флутаміду свідчать про його швидкий метаболізм до біологічно активної форми – 2-гідроксифлутаміду та інших метаболітів. Період напіврозпаду препарату становить 5-6 годин. Існує приблизно 10 метаболітів флутаміду. Більше ніж 90 % флутаміду та 2-гідроксифлутаміду зв’язується з білками плазми. Елімінується переважно нирками. Приблизно 4% прийнятої дози екскретується з калом.

Показання для застосування.

Лікування прогресуючого раку передміхурової залози в поєднанні з хірургічною (орхіектомія) або медикаментозною (агоністи ЛГРГ) кастрацією. Лікування ”flare”- ефекту, спричиненого застосуванням агоністів ЛГРГ впродовж 6 тижнів від початку терапії.

Спосіб застосування та дози.

По одній таблетці (250 мг) три рази на добу з восьмигодинним інтервалом. Загальна добова доза становить 750 мг. У складі комбінованої терапії з агоністами ЛГРГ прийом Флутаміду починають за 3 дні до початку терапії агоністами ЛГРГ, яка триває 6 тижнів.

Побічна дія.

При монотерапії найчастіше спостерігаються гінекомастія або нагрубання молочних залоз, що іноді супроводжується галактореєю. Ці симптоми зникають після відміни препарату або зниження дози. Рідше спостерігаються нудота, блювання, діарея, безсоння і підвищена стомлюваність.

Іноді Флутамід спричинює минущі зміни вмісту печінкових трансаміназ.

Зрідка виникають зменшення спермоутворення і втрата лібідо.

При комбінованій терапії з додаванням аналогів релізинг-факторів ЛГ можна відмітити припливи жару, втрату лібідо, імпотенцію, діарею, нудоту, блювання. Гінекомастія зустрічається рідше, ніж при монотерапії. Проте більшість з вищеперелічених симптомів спостерігаються при монотерапії релізинг-факторами ЛГ. Також можуть зустрічатися шкірні реакції, такі як фоточутливість, еритема, некроліз епідермісу.

Протипоказання.

Підвищена чутливість до флутаміду чи допоміжних речовин, що входять до складу препарату.

Передозування.

В експериментах на тваринах Флутамід призводив до гіпоактивності, пілоерекції, уповільнював частоту дихання, зумовлював атаксію та/або сльозотечу, анорексію, седацію, блювання і метгемоглобінемію.

Клінічні дані свідчать, що прийом Флутаміду в добовій дозі до 1500 мг не спричинює серйозних побічних ефектів. Іноді виникають гінекомастія, нагрубання молочних залоз і скороминущі зміни рівнів печінкових трансаміназ. Описаний випадок виживання пацієнта (без серйозних наслідків), що прийняв одномоментно більше 5 г препарату.

Враховуючи високий ступінь зв’язування флутаміду з білками плазми крові, слід очікувати незначного ефекту від проведення діалізу у хворих з передозуванням препарату. За відсутності блювання слід викликати його штучно (якщо хворий є притомним). Показано проведення загальних заходів щодо контролю і підтримки життєвих параметрів організму.

Особливості застосування.

У складі комбінованої терапії з агоністами ЛГРГ терапію Флутамідом розпочинають як мінімум за 3 дні до призначення агоністов ЛГРГ, що сприяє менш вираженій запальній гіперемії, ніж при паралельному початку терапії.

Лікування повинно проводитися під наглядом лікаря. Особливу увагу слід приділяти дії препарату на функцію печінки і затримку рідини в організмі пацієнтів, у яких не проводилась орхідектомія (хірургічна або медикаментозна). Відповідні лабораторні дослідження слід проводити в разі появи перших ознак порушення функції печінки (наприклад: свербіж, темна сеча, стійка відсутність апетиту, жовтуха, помірна болючість у правому верхньому квадранті живота або загальна слабкість).

Якщо у пацієнта є ознаки жовтухи або лабораторно підтверджене порушення функції печінки за відсутності метастазів у ній, у цьому випадку слід припинити лікування Флутамідом або знизити його дозу, хоча певних рекомендацій щодо дозування не існує. Порушення функцій печінки звичайно буває оборотним після припинення лікування Флутамідом, а в деяких пацієнтів і після зниження дози.

Якщо пацієнтам не проводилася медикаментозна або хірургічна кастрація, введення Флутаміду може призводити до підвищення рівнів тестостерону і естрадіолу в плазмі крові; іноді виникає затримка рідини в організмі. Том даний препарат слід застосовувати з обережністю при серцевих захворюваннях. У таких пацієнтів при тривалому прийомі Флутаміду може спостерігатися олігоспермія. У цьому разі доцільним є проведення кількісного аналізу сперми.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами.

У пацієнтів, що одержують тривалу терапію варфарином, було відмічено збільшення протромбінового часу після застосування флутаміду. Тому необхідно робити підбір оптимальної дози антикоагулянта.

Умови та термін зберігання.

Зберігати при кімнатній температурі (15-25 °С) у недоступному для дітей місці.

Термін придатності – 3 роки.