Інструкція для медичного застосування препарату МІКСТАРД® 30 НМ

міжнародна назва: Інсулін людський (рДНК);

основні фізико-хімічні властивості:

• нейтральна, каламутна, біла водна суспензія

людського інсуліну;

склад:

• 1 мл розчину для ін’єкцій містить 100 МО інсуліну людського

біосинтетичного (рекомбінантна ДНК одержана з Saccharomyces cerevisiae).

1 флакон містить 10 мл, що еквівалентно 1000 МО.

1 МО (Міжнародна Одиниця) дорівнює 0.035 мг безводного людського інсуліну;

допоміжні речовини: цинку хлорид, гліцерин, метакрезол, фенол, натрію фосфат двозаміщений дигідрат, натрію гідроксид, кислота хлористоводнева, протаміну сульфат, вода для ін’єкцій.

 

Форма випуску.

• Суспензія для ін’єкцій.

 

Фармакотерапевтична група.

• Протидіабетичний засіб. Код АТС А10А D01.

 

Фармакологічні властивості.

• Мікстард® НМ – суміш розчинного інсуліну та

ізофан-інсуліну (НПХ).

Мікстард® 30 НМ містить 30% інсуліну короткої дії та 70% суспензії ізофан-інсуліну (НПХ) тривалої дії. Цукрознижувальний ефект інсуліну полягає у сприянні поглинанню глюкози тканинами після зв’язування інсуліну з рецепторами м’язових і жирових клітин, а також в одночасному пригніченні виділення глюкози з печінки.

Мікстард® 30 НМ є двофазовим інсуліном. У середньому характер дії після підшкірної ін’єкції такий:

початок дії: протягом andfrac12; години;

максимальний ефект: від 2 до 8 годин;

тривалість дії: приблизно 24 години.

Фармакокінетика. Період напіввиведення інсуліну з крові становить кілька хвилин. Тому характер дії препарату інсуліну зумовлений виключно характеристиками його абсорбції. Цей процес залежить від ряду факторів (наприклад, дози інсуліну, способу і місця ін’єкції, товщини підшкірної клітковини, типу діабету), що зумовлює значну варіабельність ефекту препарату інсуліну як в одного, так і в різних хворих.

Абсорбція. Профіль всмоктування визначається тим, що цей інсулін є сумішшю інсулінів, що характеризуються швидким та подовженим всмоктуванням, відповідно. Пік концентрації в плазмі настає протягом 1,5-2,5 год після підшкірної ін’єкції.

Розподіл. Значного зв’язування інсуліну з білками плазми крові, за винятком циркулюючих антитіл до нього (при їхній наявності), виявлено не було.

Метаболізм. Людський інсулін розщеплюється інсуліновими протеазами чи інсулін-деградуючими ферментами і, можливо, протеїндисульфідизомеразою. Виявлено ряд ділянок, у яких відбуваються розриви (гідроліз) молекули людського інсуліну. Жоден з метаболітів, що утворилися після гідролізу, не має біологічної активності.

Елімінація. Тривалість напіввиведення інсуліну визначається швидкістю його всмоктування з підшкірної клітковини. От чому тривалість напіввиведення (tandfrac12;) вказує на швидкість всмоктування, а не елімінації інсуліну з плазми крові (Тandfrac12; інсуліну з кровотоку становить всього кілька хвилин). За даними проведених досліджень, Тandfrac12; становить 5-10 год. Можна думати, що фармакокінетика інсуліну в дітей, підлітків і дорослих практично однакова.

 

Показання для застосування.

• Лікування цукрового діабету.

 

Спосіб застосування та дози.

Дозування інсуліну індивідуальне і визначається лікарем відповідно до потреб хворого.

У середньому добова потреба в інсуліні при лікуванні діабету становить від 0,5 до 1,0 МО/кг маси тіла.У дітей препубертатного віку вона варіює від 0,7 до 1,0 МО/кг. В період часткової ремісії потреба в інсуліні може значно знижуватися, тоді як при станах резистентності до інсуліну, наприклад, в період пубертації або при ожирінні, добова потреба в інсуліні може істотно зростати.

Початкові дози інсуліну для хворих на діабет 2 типу часто є нижчими, наприклад, від 0,3 до 0,6 МО/кг/добу.

Оптимізація контролю метаболізму у хворих на діабет відстрочує початок і сповільнює розвиток пізніх ускладнень діабету. Тому рекомендується проведення моніторингу рівня глюкози в крові.

У хворих похилого і старечого віку першим завданням лікування є ослаблення симптомів діабету та запобігання розвитку гіпоглікемії.

Ін’єкцію слід робити за 30 хв до прийому їжі, що містить вуглеводи.

Мікстард® 30 НМ призначений для підшкірних ін’єкцій.

Мікстард® 30 НМ звичайно вводять під шкіру стегна або в ділянку передньої черевної стінки. Можна також вводити в ділянку сідниць або дельтовидного м’яза плеча.

При підшкірних ін’єкціях у ділянку передньої черевної стінки всмоктування інсуліну відбувається швидше, ніж при введенні в інші ділянки тіла.

Введення у відтягнуту складку шкіри значно знижує ризик попадання у м’яз.

Для запобігання ліподистрофії місця ін’єкцій слід змінювати навіть у межах однієї ділянки тіла.

Суспензії інсуліну ні в якому разі не можна вводити внутрішньовенно.

Інструкції для хворого

Мікстард® 30 НМ у флаконах використовують зі спеціальними інсуліновими шприцами, які мають відповідне градуювання. Препарат призначений лише для індивідуального використання.

Перед використанням препарату Мікстард® 30 НМ слід впевнитися, що це саме той тип інсуліну, який призначено. Необхідно продезінфікувати поверхню гумової пробки флакона.

Безпосередньо перед використанням препарату Мікстард® 30 НМ:

Покатати між долонями флакон з інсуліном, доки рідина не стане білою і рівномірно каламутною.

Набрати у шприц об’єм повітря, який дорівнює дозі інсуліну, що вводиться.

Ввести повітря у флакон.

Перевернути флакон зі шприцом дном догори.

Набрати у шприц необхідну дозу інсуліну.

Витягти голку з флакона.

Витіснити повітря зі шприца.

Перевірити, чи вірно набрано дозу.

Відразу зробити ін’єкцію.

Як вводити інсулін

Охопити шкіру двома пальцями, ввести голку у складку шкіри і зробити підшкірну ін’єкцію інсуліну.

Утримувати голку під шкірою не менше 6 секунд, щоб упевнитися, що введено весь інсулін.

Побічна дія.

• Коливання рівня глюкози в крові є одним з побічних

ефектів, які найчастіше виникають при інсулінотерапії. Виходячи з даних маркетингових досліджень, можна виділити побічні ефекти, що зустрічаються рідко (andgt; 1/10.000, andlt; 1/1.000) і дуже рідко (andlt; 1/10.000).

Побічні ефекти, що зустрічаються рідко: (andgt; 1/10.000, andlt; 1/1.000)

Порушення обміну речовин та харчування

Коливання рівня глюкози в крові.

Гіпоглікемія

Симптоми гіпоглікемії звичайно виникають раптово. Вони можуть включати: холодний піт, блідість шкіри, знервованість або тремор, відчуття неспокою, роздратованість, незвичну втому або слабкість, втрату орієнтації, порушення концентрації уваги, сонливість, підвищене відчуття голоду, тимчасові порушення зору, головний біль, нудоту, прискорене серцебиття. Тяжка гіпоглікемія може призвести до втрати свідомості, тимчасових або постійних порушень функції мозку і навіть смерті.

Гіперглікемія

Звичайно перші симптоми гіперглікемії розвиваються поступово, протягом кількох годин або діб. Вони включають: відчуття спраги, часте сечовипускання, нудоту, блювання, сонливість, почервоніння і сухість шкіри, сухість у роті, втрату апетиту, а також запах ацетону у повітрі, що видихається.

При діабеті 1 типу гіперглікемія, що не лікується, призводить до діабетичного кетоацидозу, який потенційно є смертельно небезпечним.

Побічні ефекти, що зустрічаються дуже рідко: (andlt; 1/10.000)

Порушення гостроти зору

На початку інсулінової терапії можуть виникати порушення рефракції. Ці симптоми звичайно мають тимчасовий характер.

Загальні порушення та реакції у місцях ін’єкцій

У місцях ін’єкцій інсуліну можуть розвинутися реакції гіперчутливості (почервоніння, набряк, свербіж шкіри). Ці реакції також мають тимчасовий характер і проходять при продовженні лікування.

Якщо хворий не змінює місця ін’єкцій, то може розвинутися ліподистрофія.

Зрідка виникають генералізовані алергічні реакції. Симптоми включають великі шкірні висипи, свербіж, пітливість, розлади травлення, ангіоневротичний набряк, утруднення дихання, прискорене серцебиття і падіння кров’яного тиску. Генералізовані реакції гіперчутливості є потенційно небезпечними для життя.

На початку інсулінової терапії можуть виникати набряки. Ці симптоми звичайно мають тимчасовий характер.

 

Протипоказання.

• Гіпоглікемія. Підвищена чутливість до людського

інсуліну або будь-якого інгредієнта препарату.

 

Передозування.

• Хоч для інсуліну специфічне поняття передозування не

сформульоване, після його введення може розвинутися гіпоглікемія.

Легку гіпоглікемію можна лікувати прийомом внутрішньо глюкози або солодких продуктів. Тому хворим на діабет рекомендують постійно мати при собі кілька шматочків цукру, цукерки, печиво або солодкий фруктовий сік.

У разі тяжкої гіпоглікемії, коли хворий знаходиться у непритомному стані, особи, які пройшли відповідний інструктаж, мають ввести йому глюкагон підшкірно або внутрішньом’язово (від 0.5 до 1.0 мг). Медичний працівник може ввести хворому глюкозу внутрішньовенно. Глюкозу також слід ввести внутрішньовенно у випадку, якщо хворий не реагує на введення глюкагону протягом 10-15 хв.

Після того, як хворий опритомніє, йому слід прийняти внутрішньо вуглеводи для запобігання рецидиву. Після ін’єкції глюкагону хворого слід обстежити у лікарні, щоб знайти причину тяжкої гіпоглікемії та запобігти подібним станам.

 

Особливості застосування.

• Неадекватне дозування або припинення лікування

(особливо при діабеті 1 типу) можуть призвести до гіперглікемії та діабетичного кетоацидозу. Звичайно перші симптоми гіперглікемії розвиваються поступово, протягом кількох годин або діб. Вони включають: відчуття спраги, часте сечовипускання, нудоту, блювання, сонливість, почервоніння і сухість шкіри, сухість у роті, втрату апетиту, а також запах ацетону в повітрі, що видихається (див. розділ

Побічна дія.

• .

При діабеті 1 типу гіперглікемія, що не лікується, призводить до діабетичного кетоацидозу, який потенційно є смертельно небезпечним.

Гіпоглікемія може виникати, якщо доза інсуліну перевищує потребу в ньому. Взагалі гіпоглікемію можна лікувати негайним прийомом внутрішньо вуглеводів. Хворі повинні мати можливість зробити це негайно, тому їм рекомендують постійно мати при собі глюкозу.

Пропускання прийому їжї або непередбачене підвищене фізічне навантаження можуть призвести до гіпоглікемії.

Хворі, в яких істотно поліпшився контроль рівня глюкози в крові завдяки інтенсивній інсулінотерапії, можуть відзначати зміни звичних симптомів-провісників гіпоглікемії, про що їх слід завчасно попередити (див. розділ

Побічна дія.

• .

Звичайні симптоми-провісники можуть зникати в осіб, які хворіють на діабет протягом тривалого часу.

Супутні захворювання, особливо інфекції та гарячкові стани, звичайно підвищують потребу хворого в інсуліні.

Ниркова або печінкова недостатність можуть зменшити потребу хворого в інсуліні.

Необхідність регулювання дози інсуліну може виникнути в тих випадках, коли хворі підвищують фізичну активність або змінюють звичну дієту.

Переведення хворого на інший тип або вид інсуліну відбувається під суворим медичним контролем. Зміна концентрації, виду (виробника), типу (швидкодіючий інсулін, інсулін середньої тривалості дії, інсулін тривалої дії), походження інсуліну (тваринний, людський або аналог людського інсуліну) і/або методу виробництва (рекомбінантна ДНК порівняно з тваринним інсуліном) може зумовити необхідність корекції дози інсуліну. При переведенні хворого на ін’єкції Мікстарду® НМ може виникнути потреба змінити звичну дозу інсуліну. Необхідність підбору дози може виникнути як при першому введенні нового препарату, так і протягом перших кількох тижнів або місяців його застосування.

У деяких хворих, у яких після переходу з тваринного на людський інсулін виникали гіпоглікемічні реакції, відзначалися ослаблення або зміни симптомів-провісників гіпоглікемії.

Перед подорожуванням у різних часових поясах хворим слід отримати консультацію лікаря, оскільки при цьому змінюється графік ін’єкцій інсуліну і прийому їжі.

Суспензії інсуліну не можна використовувати в інсулінових насосах для безперервного підшкірного введення інсуліну.

Мікстард® 30 НМ містить метакрезол, який може викликати алергічні реакції.

Вагітність і годування груддю

Оскільки інсулін не проходить через плацентарний бар’єр, немає обмежень лікування діабету інсуліном у період вагітності. Рекомендується посилити контроль за лікуванням вагітних жінок, хворих на діабет, протягом усього періоду вагітності, а також при підозрі на вагітність, оскільки при неадекватному контролю діабету як гіпоглікемія, так і гіперглікемія підвищують ризик вади розвитку та смерті плода.

Потреба в інсуліні звичайно знижується у першому триместрі вагітності та істотно зростає у другому та третьому триместрах.

Після пологів потреба в інсуліні швидко повертається до початкового рівня.

Обмежень щодо лікування діабету інсуліном у період годування груддю також немає, оскільки лікування матері не створює будь-якого ризику для дитини. Однак може виникнути необхідність корекції дози.

 

 

 

Вплив на здатність керувати транспортними засобами і механізмами

Реакція хворого та його здатність концентрувати увагу можуть бути порушені при гіпоглікемії. Це може стати фактором ризику у ситуаціях, коли ця здатність набуває особливого значення (наприклад, при керуванні автомобілем або механізмами).

Хворим слід рекомендувати вжити заходів з профілактики гіпоглікемії перед тим, як сідати за кермо. Це особливо важливо для хворих, в яких ослаблені чи відсутні симптоми-провісники гіпоглікемії, або епізоди гіпоглікемії виникають часто. За таких обставин слід о зважити доцільність керування автомобілем взагалі.

Несумісність

Як правило, інсулін можна додавати до речовин, з якими відома його сумісність. Суспензії інсуліну не можна змішувати з інфузійними розчинами. Лікарські препарати, які додані до суспензії інсуліну, можуть викликати його руйнування, наприклад, препарати, що містять тіоли або сульфіти.

 

Взаємодія з іншими лікарськими засобами.

• Як відомо, ряд лікарських засобів впливає на

обмін глюкози, що слід враховувати при визначенні дози інсуліну.

Лікарські засоби, які можуть знижувати потребу в інсуліні:

Пероральні цукрознижувальні засоби (ПЦЗ), інгібітори моноаміноксидази (МАО), неселективні b-адреноблокатори, інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ), саліцилати і алкоголь.

Лікарські засоби, які можуть підвищувати потребу в інсуліні:

Тіазиди, глюкокортикоїди, тиреоїдні гормони і b-симпатоміметики, гормон росту і даназол.

b-адреноблокатори можуть маскувати симптоми гіпоглікемії та сповільнювати відновлення після гіпоглікемії.

Октреотид/ланреотид може як знижувати, так і підвищувати потребу в інсуліні.

Алкоголь може посилювати і подовжувати тривалість гіпоглікемічного ефекту інсуліну.

 

Умови та термін зберігання.

• Термін придатності – 30 місяців.

Флакони Мікстарду® 30 НМ, якими користуються, не слід зберігати в холодильнику. Їх можна зберігати при кімнатній температурі (до 25°С) протягом 6 тижнів після першого відкриття.

Флакони Мікстарду® 30 НМ, якими не користувались, слід зберігати в холодильнику при температурі 2°С - 8°С (не надто близько від морозильної камери). Не заморожувати.

Зберігати у зовнішній упаковці, у захищеному від світла та недоступному для дітей місці.

Не піддавати дії тепла або прямих сонячних променів.

Кожний флакон має запобіжну, кодовану за кольором пластмасову кришечку. Якщо запобіжна пластмасова кришечка не щільно прилягає до флакона або відсутня, флакон слід повернути до аптеки.

Препаратами інсуліну, які було заморожено, користуватися не можна.

Не слід вживати інсулін після закінчення терміну придатності, зазначеного на упаковці.

Не слід використовувати Мікстард® 30 НМ, якщо після перемішування вмісту флакона

рідина не стає білою та рівномірно каламутною