Інструкція для медичного застосування препарату ЛОЗАП ПЛЮС

основні фізико-хімічні властивості:

• жовті овальні таблетки, вкриті оболонкою, з

розподільчою рискою, що розділяє таблетку навпіл по обидва боки;

склад:

• 1 таблетка містить лозартану калію 50 мг, гідрохлортіазиду 12,5 мг;

допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, манітол, натрію кроскармелоза, повідон 30, магнію стеарат, гіпромелоза, макрогол 6 000, тальк, диметикону емульсія, барвник жовтий Опаспрей М-1-22801.

Форма випуску.

• Таблетки, вкриті

оболонкою.

Фармакотерапевтична група.

Антагоністи ангіотензину ІІ і діуретики. Код АТС CO9DA01.

Фармакологічні властивості. Фармакодинаміка. Було доведено, що комбінація складників препарату Лозап Плюс справляє адитивну дію на зниження кров’яного тиску, знижуючи кров’яний тиск в більшій мірі, ніж кожна діюча речовина самостійно. Припускається, що ця дія є результатом дії обох складників, які взаємно доповнюють одне одного.

Гідрохлортіазид являє собою діуретичний і антигіпертензивний засіб. Він діє на дистальний нирковий тубулярний механізм реадсорбції електролітів. Гідрохлортіазид підвищує екскрецію натрію та хлориду приблизно в однаковій кількості. Завдяки діуретичній дії гідрохлортіазид підвищує плазматичну активність реніну, збільшує секрецію альдостерону, знижує сироватковий рівень калію і підвищує рівень ангіотензину II.

Після введення внутрішньо діурез починається не пізніше, як через 2 години, з піком приблизно через 4 години і зберігається протягом 6-12 годин.

Введення лозартану блокує всі фізіологічно важливі дії ангіотензину II і шляхом пригнічення альдостерону може знижувати втрати калію, спричинені діуретиками.

Лозартан являє собою антагоніст рецептора (типу AT1) ангіотензину II. Ангіотензин II зв’язується з AT1-рецептором, який міститься в багатьох тканинах (напр. гладкі м’язи судин, надниркові залози, нирки та серце). Ангіотензин II також стимулює проліферацію клітин гладких м’язів. Як лозартан, так і його фармакологічно активний метаболіт карбоксильної кислоти (E-3174), блокують як in vitro, так і in vivo всі фізіологічні дії ангіотензину II.

Фармакокінетика. Після введення внутрішньо лозартан добре всмоктується і при метаболізмі першого проходження через печінку створює активний метаболіт карбоксильної кислоти та інші неподільні метаболіти. Системна біологічна доступність при застосуванні таблеток з вмістом лозартану становить близько 33%. Середньої максимальної концентрації лозартану досягається протягом 1 години, а активного його метаболіту – протягом 3-4 год. Не було відмічено ніякої клінічно достовірної дії на профіль концентрації лозартану в плазмі, якщо лікарський засіб вводили зі звичайною їжею.

Гідрохлортіазид проникає крізь плацентарний бар’єр та не проникає крізь гематоенцефалічний бар’єр і виводиться з материнським молоком. Гідрохлортіазид не піддається метаболізму. Якщо плазматичний рівень досліджували не менше 24 годин, то відмічали коливання плазматичного періоду напіввиделення між 5,6 і 14,8 години. Не менше 61% внутрішньо введеної дози виводиться в незміненій формі.

Показання для застосування.

• Артеріальна гіпертензія.

Спосіб застосування та дози. Початковою дозою препарату Лозап Плюс (лозартану 50 мг / гідрохлортіазиду 12,5 мг) є одна таблетка на день. У випадку недостатньої антигіпертензивної дії терапевтичного ефекту можна досягти за рахунок прийому двох таблеток на день. Максимальна доза становить дві таблетки один раз на день. Стабільного гіпотензивного ефекту досягають через три тижні від початку курсу лікування.

Препарат можна застосовувати незалежно від прийому їжі. Таблетку слід ковтати цілою, запиваючи рідиною.

Побічна дія.

• Можуть виникати побічні реакції у вигляді

анафілактичної реакції, ангіоневротичного набряку, в тому числі набряку гортані та голосової щілини, що призводить до закупорки дихальних шляхів та/або набряку обличчя, губ, глотки та/або язика. В контрольованих клінічних дослідженнях первинної артеріальної гіпертензії запаморочення було єдиною небажаною дією, про яку повідомлялось у деяких випадках у хворих, що лікувалися лозартаном, відмічались гепатит, пронос. При лікуванні лозартаном відмічали сухий кашель.

Протипоказання.

Підвищена чутливість до будь-яких складників препарату.

Анурія.

Підвищена чутливість до похідних від сульфаніламідних засобів.

Тяжкі порушення функції печінки.

Вагітність і період лактації.

Дитячій вік до 16 років.

Передозування.

• У

разі передозування (інтоксикації) препарату можлива поява таких симптомів: нудота, блювання, печінкова кома, артеріальна гіпотензія.

Лікування проводять залежно від тяжкості проявів інтоксикації. Необхідно зробити промивання шлунка, призначити активоване вугілля. Подальше лікування – симптоматичне і допоміжне, спрямоване на підтримку діяльності серцево-судинної системи, корекцію водно-електролітного балансу.

Особливості застосування.

Функціональний розлад нирок.

У результаті пригнічення системи “ренін – ангіотензин” у сприйнятливих осіб можуть відмічатися зміни ниркових функцій, в тому числі і ниркова недостатність, причому ці зміни можуть бути оборотними після припинення курсу лікування.

Лікарські засоби, які впливають на систему “ренін – ангіотензин”, можуть підвищувати сироватковий рівень сечовини і креатиніну у хворих з білатеральним стенозом ниркової артерії чи стенозом ниркової артерії одиночної нирки. Ці зміни можуть бути оборотними після припинення курсу лікування.

Гіпотензія і порушення водно-сольової рівноваги. У деяких хворих може відмічатися симптоматична гіпотензія.

Метаболічні та ендокринні дії

Лікування тіазидами може знижувати толерантність до глюкози, внаслідок чого може стати необхідним коригування доз антидіабетичних лікарських засобів, у тому числі й інсуліну.

Тіазиди можуть знижувати виділення кальцію сечею і сприяти помірному і своєчасному підвищенню його сироваткового рівня. Виражена гіперкальціємія може бути ознакою латентного гіпертиреозу. Тіазиди треба відмінити до випробувань на функцію навколощитовидних тілець.

З терапією тіазидними діуретичними засобами може бути пов’язано підвищення рівня холестерину і тригліцеридів.

Лікування тіазидами може в деяких хворих раптово спричинити гиперурикемію і/або подагру. Оскільки лозартан знижує урикемію, в комбінації з гідрохлортіазидом знижується гіперурикемія, спричинена діуретичними засобами.

Інші

Після прийому тіазидних засобів відмічали загострення або активування системної lupus erythematodes.

Терапію препаратом Лозап Плюс не можна призначати хворим з дефіцитом внутрішньосудинного об’єму (наприклад тим хворим, яких лікували високими дозами діуретиків). Препарат не рекомендується хворим з тяжким ушкодженням функції нирок (кліренс креатиніну andlt; = 30 мл/хв) або хворим з ушкодженням печінки.

Препарат може негативно впливати на активну діяльність, яка вимагає підсиленої уважності, здатності концентруватися та координувати рухи (наприклад керувати транспортними засобами, обслуговувати машини чи працювати на висоті).

Взаємодія з іншими лікарськими засобами.

Лозартан

У клінічних фармакологічних дослідженнях не було відмічено жодної клінічно важливої взаємодії з дигоксином, варфарином, циметидином, фенобарбіталом, кетоконазолом та еритроміцином. Рифампіцин і флуконазол знижують рівні активних метаболітів. Як і щодо інших препаратів, які блокують ангіотензин чи його дії, одночасне введення діуретичних засобів, що містять калій (наприклад спіронолактону, триамтерену, амілориду), домішок калію чи замінників солі з вмістом калію, може призвести до підвищення сироваткових концентрацій калію.

Як і щодо інших гіпотензивних препаратів, гіпотензивна дія лозартану може бути знижена нестероїдною протизапальною лікарською речовиною індометацин.

Гідрохлортіазид

Нижченаведені лікарські засоби можуть взаємно потенціюватися, якщо їх вводять водночас з тіазидними діуретичними засобами:

- алкоголь, барбітурати чи загальні анестетики – може відмічатися підсилення ортостатичної гіпотензії;

- інші гіпотензивні засоби – адитивна дія;

- кортикостероїдні засоби підвищують виснаження електролітів, спричиняючи гіпокаліємію;

- пресорні аміни (наприклад адреналін) – може відмічатися зниження відповіді на пресорні аміни, однак не такою мірою, щоб можна було виключити їх застосування;

- недеполяризуючі речовини, що розслаблюють м’язи (наприклад тубокурарин), – потенційне збільшення сприйнятливості до засобів, що розслабляють м’язи;

- літій – діуретичні речовини знижують кліренс літію нирками та призводять до високого ризику токсичності літію. Спільне застосування не рекомендується;

- нестероїдні протизапальні засоби – введення нестероїдних протизапальних лікарських засобів може у деяких хворих знижувати діуретичну, натрійуретичну та гіпотензивну дію діуретичних лікарських засобів.

Умови та термін зберігання.

• Зберігати в оригінальній внутрішній упаковці,

недоступному для дітей місці при температурі до 30 °С. Термін придатності – 2 роки.