Інструкція для медичного застосування препарату ГЛІМАРИЛ

міжнародна та хімічна назви:

• glimepiride;

1-[[п-[2-(3-етил-4-метил-2-оксо-3-піролін-1-карбоксамідо)етил]феніл]сульфоніл]-3-(транс-4-метилциклогексил) сечовина.

основні фізико-хімічні властивості:

• таблетки білого або майже білого кольору з

плоскою поверхнею, з рискою та фаскою;

склад:

• 1 таблетка містить 0,002 г глімепіриду;

допоміжні речовини: таблетоза-80, крохмаль картопляний, полівінілпіролідон низькомолеку-лярний медичний, кальцію стеарат.

 

Форма випуску.

• Таблетки.

 

Фармакотерапевтична група.

• Пероральні гіпоглікемізуючі засоби. Сульфонаміди,

похідні сечовини.

Код АТС А10В В12.

 

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка. Глімепірид – похідна сульфосечовини з первинною пролонгованою дією, яка виявляє гіпоглікемізуючі властивості. Препарат стимулює секрецію інсуліну and#946;-клітинами підшлункової залози та збільшує його вивільнення. Підвищує чутливість периферичних тканин до інсуліну.

Фармакокінетика. Фармакологічні параметри схожі у пацієнтів різної статі та різного віку. Глімепірид має високу біодоступність. Прийом їжі практично не впливає на його всмоктування у травному тракті. Після одноразового прийому препарату максимальна концентрація в сироватці крові досягається через 2,5 години. Після багаторазового прийому препарату внутрішньо у добовій дозі 4 мг встановлюється концентрація глімепіриду у сироватці крові 309 нг/мл. Існує лінійне співвідношення між дозою препарату та максимальною концентрацією у сироватці крові, а також між дозою та величиною площі під кривою “концентрація – час”. Об’єм розподілу глімепіриду становить близько 8,8 л. Понад 99% препарату зв’язується з білками плазми крові. Кліренс глімепіриду становить близько 48 мл/хв. Глімепірид біотрансформується в організмі. Два метаболіти, що являють собою гідроксиліровану та карбоксиліровану похідні глімепіриду, які, імовірно, утворюються після метаболізму у печінці, виявляються у сечі та калі. Період напіввиведення препарату становить 5 – 8 годин, він збільшується після прийому його у високих дозах. Після одноразового внутрішнього прийому глімепіриду 58% його виявляється у сечі та 35% – у калі. Період напіввиведення гідроксилірованого та карбоксилірованого похідних глімепіриду становить, відповідно, близько 3 – 6 годин та 5 – 6 годин. У пацієнтів з порушенням функції нирок (з низьким кліренсом креатиніну), які приймали препарат, спостерігалася тенденція до збільшення кліренса глімепіриду та зниження його середніх концентрацій у сироватці крові. Це свідчить про відсутність ризику кумуляції препарату у таких пацієнтів. Під час експерименту встановлено, що глімепірид може виділятися з грудним молоком.

 

Показання для застосування.

• Інсулінонезалежний цукровий діабет (II

типу), коли не вдається контролювати рівень глікемії за допомогою дієти, фізичних навантажень та зниження маси тіла.

 

Спосіб застосування і дози. Початкова та підтримуюча доза Глімарилу визначається на основі результатів регулярного вимірювання рівня глюкози у крові та сечі.

Починають лікування з призначення 1 мг Глімарилу (1/2 таблетки) 1 раз на добу. При необхідності добова доза може бути збільшена до 4 – 6 мг на добу. Дозу слід збільшувати поступово, при регулярному контролі глікемії, добавляючи по 1 мг за 1 – 2 тижні. Максимальна добова доза –6 мг, в окремих випадках – 8 мг. Діапазон добових доз для хворих з компенсованим цукровим діабетом міститься в межах 1 – 4. Час прийому та розподіл добової дози препарату визначається лікарем. Як правило, добову дозу призначають за один прийом. Лікування Глімарилом проводиться тривалий час.

При переведенні хворого з іншого перорального цукрознижувального засобу на Глімарил початкова його доза становить 1 мг (навіть у випадку переведення пацієнта з максимальної дози іншого препарату).

Приймають препарат перед рясним сніданком чи перед обідом. Таблетки Глімарилу ковтають не розжовуючи, запиваючи достатньою кількістю рідини (близько 1/2 склянки).

 

Побічна дія. Гіпоглікемія, зниження рівня натрію у сироватці крові. Інколи спостерігаються реакції з боку травного тракту: нудота, блювання, відчуття тиску чи переповнення в епігастральній ділянці, біль у животі, діарея, порушення функції печінки (холестаз, жовтяниця, гепатит).

Рідко можуть спостерігатися з боку системи кровотворення: тромбоцитопенія, лейкоцитопенія, гемолітична анемія, еритроцитопенія, гранулоцитопенія, агранулоцитоз та панцитопенія.

Під час лікування, особливо на початку, можлива поява транзиторних порушень зору, пов’язаних з коливаннями рівня глікемії.

При прийомі препарату можуть мати місце алергічні реакції: свербіж, висипання, кропив’янка. У деяких випадках можуть спостерігатися такі побічні ефекти, як, диспное, зниження артеріального тиску, анафілактичний шок, алергічний васкуліт, підвищення чутливості шкіри до світла.

 

Протипоказання.

• Інсулінозалежний цукровий діабет (І типу),

діабетичний кетоацидоз, діабетична прекома та кома. Глімарил не можна призначати хворим з гіперчутливістю до глімепіриду або до будь-якої допоміжної складової препарату, а також хворим з гіперчутливістю до інших похідних сульфонілсечовини або іншим сульфаніламідним препаратам.

 

Передозування.

• У разі передозування Глімарилом можливий розвиток

гіпоглікемії, ознаками якої є: головний біль, посилення апетиту, нудота, блювання, апатія, сонливість, порушення сну, почуття тривоги, агресивність, неспроможність концентрувати увагу, зниження уваги, депресія, запаморочення, порушення мови, афазія, порушення зору, тремор, слабкість, порушення чутливості, почуття безпорадності, втрата самоконтролю, делірій, судоми, втрата свідомості, поверхневе дихання та брадикардія. Крім того, можуть мати місце такі ознаки, як гіпергідроз, підвищення артеріального тиску, прискорене серцебиття, порушення серцевого ритму, стенокардія. Всі описані симптоми зникають після компенсації гіпоглікемії. Для усунення наслідків передозування у легких випадках корегують дієту, при більш тяжких станах призначають глюкозу внутрішньо чи внутрішньовенно і госпіталізують хворого. При гіпоглікемічній комі проводять інфузіонну терапію 50% розчином глюкози з наступним переведенням хворого на інфузії 10% розчина глюкози з метою утримання рівня глюкози крові на рівні 100 мг/дл.

 

Особливості застосування.

• На початку лікування хворого на діабет необхідно

проінформувати про дію Глімарилу, особливості його застосування, можливі ризики, пов’язані з його прийомом.

Для поліпшення оптимального контролю глікемії при призначенні Глімарилу необхідно додатково витримувати правильну дієту, виконувати фізичні вправи та, у разі необхідності, знижувати масу тіла.

У перші тижні лікування може підвищуватися ризик розвитку гіпоглікемії. Її розвитку може сприяти таке:

– небажання або (особливо у похилому віці) недостатня здатність хворого до співпраці з лікарем;

– нерегулярне харчування, пропуск прийому їжі, недоїдання;

– невідповідність між фізичними навантаженнями та споживанням вуглеводів;

– зміни в дієті;

– вживання алкоголю, особливо при недостатньому харчуванні;

– порушення функції нирок;

– тяжке порушення функції печінки;

– передозування Глімарилу;

– інші захворювання ендокринної системи, що впливають на вуглеводний обмін (порушення функції щитовидної залози, аденогіпофізарна або адренокортикальна недостатність);

– одночасне застосування деяких інших лікарських засобів (див. розділ “

Взаємодія з іншими лікарськими засобами.

• ).

Симптоми гіпоглікемії можуть бути невиразними або зовсім відсутніми при поступовому її розвитку у літніх хворих, а також у пацієнтів, які страждають на вегетативну невропатію або одночасно отримують лікування блокаторами b-адренорецепторів, клонідином, резерпіном, гуанетидином.

У виняткових стресових ситуаціях (при травмі, хірургічному втручанні, інфекційному захворюванні, що супроводжується високою температурою) може виникнути необхідність у тимчасовому переведенні хворого на препарати інсуліну.

При прийомі Глімарилу іноді може спостерігатися недостатня компенсація глікемії. У цьому разі необхідно поступово підвищити дозу Глімарилу. Коли при призначенні Глімарилу у максимальних дозах не досягається бажаний терапевтичний ефект, справу може вирішити комбінована терапія цього препарату з інсуліном або з метформіном.

При застосуванні комбінації інсуліну та Глімарилу раніше призначена доза останнього залишається незмінною, а препарати інсуліну вводяться спочатку у найменшій дозі, яка поступово збільшується залежно від рівня глюкози у крові.

Якщо монотерапія Глімарилом або препаратами метформіну не дає бажаного ефекту, можливо призначення комбінованої терапії цими засобами. У цьому разі призначена раніше доза препарату, що вже застосовувався, лишається незмінною, а додатковий препарат дається спочатку у найменшій дозі, яка поступово підвищується залежно від рівня глюкози у крові. Як і в попередньому випадку, комбінована терапія проводиться під суворим контролем лікаря.

У процесі лікування глімепіридом на фоні компенсації цукрового діабету може підвищитись чутливість до інсуліну. Внаслідок цього може знизитись потреба в препараті. У такому разі необхідно зменшити дозу Глімарилу чи тимчасово припинити прийом препарату з метою запобігання розвитку гіпоглікемії. Потреба в корекції дози Глімарилу може виникнути при зміні маси тіла хворого, змінах у його житті або при появі факторів, що можуть сприяти розвитку гіпоглікемії чи гіперглікемії.

Поки що відсутній досвід застосування препаратів глімепіриду у хворих з тяжкими порушеннями функції печінки або нирок (у т. ч. хворі на гемодіалізі). Для попередження можливого несприятливого впливу на дитину не слід призначати вагітним жінкам, у період годування груддю.

У разі запланованої вагітності або настанні вагітності слід припинити прийом Глімарилу та перевести жінку на препарати інсуліну. У період годування дитини груддю слід припинити прийом Глімарилу та перевести жінку на препарати інсуліну або відмовитися від грудного вигодовування.

Епізодичне чи постійне вживання алкоголю може непередбачуваним чином посилювати або послаблювати цукрознижувальну дію Глімарилу.

Під час лікування Глімарилом необхідно регулярно контролювати вміст глюкози у крові та сечі, а також концентрацію глікозильованого гемоглобіну. Моніторинг показників рівнів глюкози у крові та сечі допомагає виявити первинну або вторинну резистентність до препарату.

Пропуск прийому препарату ніколи не можна виправляти наступним прийомом більшої дози препарату.

На початку лікування, при нерегулярному прийомі Глімарилу або при переході з одного цукрознижувального засобу на інший, можливе коливання рівня глікемії, що може вплинути на увагу та швидкість реакцій хворого, а це, у свою чергу, може негативно позначитися на здатності до керування автомобілем або обслуговування різних машин та механізмів.

З обережністю слід призначати хворим з гіперчутливістю до інших похідних сульфосечовини або інших сульфаніламідних препаратів через ризик розвитку генералізованої алергічної реакції.

 

Взаємодія з іншими лікарськими засобами.

• Посилення гіпоглікемізуючого ефекту і пов’язаний

з ним можливий ризик розвитку гіпоглікемії може спостерігатися при одночасному прийомі Глімарилу з препаратами інсуліну, іншими пероральними гіпоглікемізуючими засобами, інгібіторами АПФ, алопуринолом, анаболічними стероїдами, чоловічими статевими гормонами, хлорамфеніколом, похідними кумарину, циклофосфамідом, дизопірамідом, фенфлураміном, фенірамідолом, фібратами, флуоксетином, гуанетидином, ізофосфамідами, інгібіторами МАО, міконазолом, парааміносаліциловою кислотою, пентоксифіліном (при парентеральному введенні у високих дозах), фенілбутазоном, азапропазоном, оксифенбутазоном, пробеніцидом, хінолонами, саліцилатами, сульфінпіразоном, сульфаніламідами, тетрациклінами, тритокваліном, трофосфамідами.

Послаблення гіпоглікемізуючого ефекту може спостерігатися при одночасному прийомі Глімарилу з ацетазоламідом, барбітуратами, кортикостероїдами, діазоксидом, діуретиками, адреналіном (епінефрином), іншими симпатоміметичними засобами, глюкагоном, проносними засобами (при тривалому застосуванні), нікотиновою кислотою (у високих дозах), естрогенами, прогестогенами, фенотіазинами, фенітоїном, рифампіцином, гормонами щитовидної залози.

Ряд препаратів можуть як посилювати, так і послаблювати цукрознижувальний ефект Глімарилу, а саме: блокатори Н2-рецепторів, клонідин, резерпін. Блокатори b-адренорецепторів знижують толерантність до глюкози, але, внаслідок порушення контррегуляції, вони можуть сприяти розвитку гіпоглікемії. Під впливом блокаторів b-адренорецепторів, клонідину, гуанетидину, резерпіну можливе послаблення або припинення адренергічної контррегуляції гіпоглікемії. На фоні прийому Глімарилу можливо як посилення, так і послаблення дії похідних кумарину.

 

Умови та термін зберігання.

• Зберігати у сухому, захищеному від світла

місці при температурі не вище 25 andordm;С.

Термін придатності – 2 роки.

Зберігати в недоступному для дітей місці.